У задзеркаллі 1910—1930-их років

Не дивно, що з часом усі ці мистецькі поривання тісно переплелися з «революційними» зрушеннями в суспільстві. Футуристичні бунтарі активно притягалися новою владою до соціялістичного будівництва лише завдяки тому, що проголошували себе явищем Майбутнього. А яка ж влада не хотіла б мати на масному короткому налигачі Майбутнє? Ще у 1917-му році нарком освіти А. В. Луначарський запросив до Смольного представників інтеліґенції, які воліли б співпрацювати з молодою радянською владою. Прийшли: символіст А. Блок, футурист В. Маяковський, новатор В. Мейєрхольд, експресіоніст Н. Альтман та імажиніст Рюрик Івнєв (Михаїл Алєксандрович Ковальов). Пізніше Р. Івнєв став навіть особистим секретарем А. Луначарського.

Проте широка авдиторія і далі вважала футуристів фіґлярами від мистецтва. Так, потрапивши в часи лихоліття громадянської війни до Одеси, Б. Косарєв вкотре зіткнувся з глузливим несприйняттям новими глядачами-червоноармійцями усього того, що він творив у малярстві. Скажімо, раніше все воно призводило хіба що до скандального закриття рестораційного закладу, де він робив фривольні настінні розписи разом з учасниками «Союзу семи», кожен з яких відповідав за свою ділянку розпису. Так сталося, зокрема, у харківському «Будинку артиста», про який А. Вертинський згадував, що це було «веселе й гамірне місце… хтось співав, хтось читав, хтось танцював, хтось розігрував кумедні сцени». До речі, про всюдисущність такої «футуристичної» моди згадує також А. Родченко: «Якось із Татліним ми завітали до „Кав’ярні поетів“, що в Настасіїнському провулку. Вона ще оформлялася й розписувалася, кожному художнику було надано стінку, і він що хотів, те й малював на ній. При нас розмальовував Д. Д. Бурлюк, кажучи, що стінка чекає також на Татліна… Подивитися на те, що зробили у „Кав’ярні поетів“, ми пішли втрьох — Татлін, Степанова і я. Всі столики були зайняті, але завдяки Татліну нас десь влаштували. Публіка різношерста: богема, журналісти, спекулянти, а також буржуї, які ще не встигли втекти. Гамірно, барвисто, задимлено. Виступало багато поетів, у тому числі й В. В. Маяковський».

Натомість за нових часів — попри вищезгадане «червоноармійське» несприйняття засад футуризму — Б. Косарєву довелося ближче зазнайомитися з примарою неминучого занепаду і смерти. «Попухлими руками я намалював два плякати, — згадував той період Б. Косарєв, — мерз від голоду навіть в пальто. Тремтіли руки. Приніс плякати в ЮгРОСТА. Не прийняли».