Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Колектив авторів
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-7082-1
- Жанр: Городское фэнтези
Электронная книга - «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.». Краткое содержание книги:
У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.
Під час тої веселої забави, без жодної причини, глечик‚ що стояв високо на печі‚ упав і розбився посеред корчми, а пусті пляшки на столі засвистали так‚ мовби хтось усередину їм дмухав, і в кожному куті щось гупало на підлогу.
– Від ваших танців ціла корчма трясеться‚ – одізвалася Пракседа, збираючи по землі різні дрібні речі, які злетіли з шафи.
Раптом величезний кіт скочив з печі‚ усі завмерли‚ а кіт зник.
Дудар Охрім перервав мовчання:
– Не бійтеся, танцюйте, то панич, який тут буває часто на гостині‚ жартує.
Пракседа зиркнула з гнівом на Охріма, щось шепнула тихенько ловчому і пішла до маленького покою. Охрім знову почав грати і співати, але Михась вибив йому дуду з рук зі словами:
– Справжній дудар – губи товсті‚ а голова пуста!
Розгніваний дудар подивився на нього з погордою і відказав:
– А ти справжній панський лакей: сам низький‚ лоб слизький‚ ніс плаский – тільки тарілки й лизати!
Ловчий хотів йому дати в писок, але Охрім перехопив його руку, інші гості втрутилися‚ відвели Михася набік‚ переконуючи‚ що дудар п’яний і бовкнув те‚ чого потім буде шкодувати. Але Пракседа погрожувала, що так йому не минеться, заплатить коли-небудь за зневагу її доньки.
Дударя випровадили за двері‚ господиню заспокоїли і забава продовжувалася.
Опівночі виходили з корчми гості‚ і кожен‚ ідучи дорогою‚ чув, що в густім лісі безперервно грає хтось на дуді, усі дивувалися, не розуміючи‚ що це означає і яким чином і з ким Охрім забрів до тієї дикої гущавини.
Ніч була тиха і погідна, голос дуди відлунював по всій околиці, у поблизьких селах дзявкання псів не переривалося. Господарі виходили з хат і дивувалися‚ розмірковуючи‚ що то або лісовик запровадив дударя на манівці‚ або він сам заблукав у товаристві підпилих гуляк‚ які забули‚ що завтра понеділок і треба рано вставати на роботу.
На світанку хлопці‚ що вартували коней, чуючи оту безконечну музику з лісу, постановили піти на звук дуди і побачити‚ що там діється. Зайшли у соснину‚ а там на спорохнілій колоді сидить Охрім і грає на дуді‚ не звертаючи на них жодної уваги. Один його взяв за рамено:
– В ім’я Отця і Сина‚ – промовив‚ – що з тобою зробилося? Кому ти граєш цілу ніч у лісі?
Щойно це проказав‚ як дуда випала з рук Охріма‚ а сам він мовби увесь задеревів, обличчя почорніло і слова проказати не міг.
Хлопці взяли його під руки, випровадили з лісу і‚ посадивши на коня‚ завезли додому. Довго дудар хворів‚ а свою пригоду оповів так.
Вийшовши з корчми, він‚ наспівуючи‚ вертався до села‚ коли перестрів його на дорозі хтось ніби знайомий‚ з голосу і вигляду зовсім схожий на його кума‚ і запитав:
– Звідки й куди йдеш?
– Був я в корчмі Пракседи, а зараз вертаю додому.
– Так рано вертаєш додому? Невже там було нудно? А Варка вже тобі не до вподоби? Гарна дівчина, а та родимка на її вустах прикрашає її‚ наче коштовна перла.
– Ет, куме‚ не мели дурниць. Якийсь там панич вигадав‚ що та родимка гарна, а за ним і решта це повторюють. Але побачиш‚ що вона розшириться і так попсує її обличчя, що ніхто потім на неї і зиркнути не захоче.
– Ей‚ куме‚ якийсь ти дивак, звідки знаєш‚ вона попсує обличчя?
– Сказав би тобі, але боюся. Михась-ловчий‚ котрий закоханий в неї‚ то шалений чоловік, хотів мене бити за правду. А Пракседа як напала, то я мусив тікати з корчми.
– І яку ж тим їм правду зрадив?
– Не кажи тільки‚ куме‚ нікому… Я сказав‚ що то її диявол поцілував.
– Ха-ха-ха! Але ж ти дивак!
Так ото собі бесідуючи‚ зайшли вони у село‚ в хаті у кума повно гостей – дівчат і парубків гарно вбраних‚ а всі мають повні рум’яні щоки‚ чорні брови і вогнисті очі. Охрім здивовано роззирався довкола. Кум запросив його сісти на лаві, вгостив горілкою, дав на закуску млинців‚ а дівчата його враз оточили й‚ зазираючи з усміхом в очі‚ просили‚ аби їм якого веселого танцю заграв. Охрім почав грати з запалом‚ притупуючи ногою. Грав цілу ніч‚ а йому здавалося що не більше години. Аж коли один з хлопців узяв його за рамено і проказав «В ім’я Отця і Сина» – і хата‚ і кум‚ і всі гості враз позникали‚ а він побачив‚ що сидить у лісі на гнилій колоді і з останніх сил надимає дуду.
Здогадався Охрім, що таку лиху штуку зробила йому з намови ловчого Пракседа і вирішив помститися. Для цього знайшов чаклуна і впросив‚ аби силою своїх чарів шкодив ловчому всюди на полюванні, і справді відтоді той ніколи не міг поцілити жодної звірини‚ ставши об’єктом кпинів‚ і втратив панську ласку.