Вогонь-охоронець
- Автор: Голубев Глеб Николаевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. Костюченко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Вогонь-охоронець». Краткое содержание книги:
І ось доля усміхнулась шукачам: серед різного сміття знайдено давню мідну монету, на якій дрібними грецькими літерами викарбувано слова: «Хвала Уранілові та Аглотілу».
Хто вони, ці загадкові герої, на честь яких карбували монети?
Повість Гліба Голубєва розповідає про перемогу світла над темрявою, добра над злими силами.
Окремим виданням виходить уперше.
Згодом швидко промайнуло кілька сценок бою. Нещадний і страшний, цей бій в нічній темряві тільки де-не-де освітлюється неясним, хитким світлом смолоскипів. Миготять спотворені болем і гнівом обличчя, кінські морди з піною на вуздечках…
В саму гущу тих, хто б'ється, не розбираючи своїх і чужих, падають кам'яні ядра і дротики, обвиті палаючим клоччям.
Молодому грецькому воїну стріла стромляється просто в горло, і він конвульсивно хапає її руками, намагається витягти, але тут-таки падає під ноги коней.
…А потім сяючий сонячний день, стадіон, заповнений тріумфуючим натовпом.
З усіх боків летять букетики яскравих квітів, вінки…
Мабуть, це вшановують Сина Неба й жерця після перемоги над таврами. Ось я знаходжу в натовпі вже знайоме обличчя жерця. А де ж Уранід? Може, він з'являвся і в інших сценках. Та як впізнати його?
Чи апарат для запису був завжди при ньому й ми так і не побачимо, який вигляд мав небесний гість: адже ми дивимось його очима?..
На арені стадіону похмурим натовпом чвалають заковані в ланцюги полонені.
Попереду гопліти женуть високого патлатого юнака-тавра, впираючись гострими списами йому в спину. Він у драному одязі з вовчих шкур, обшитому білим хутром: мабуть, той самий син вождя племені, що потрапив у полон. Про нього згадувалось у рукописі жерця.
Втомлено крокують по квітах босі, зранені ноги полонених.
І раптом темрява. Все обірвалось. Я не відразу розумію, що сиджу в лабораторії перед погаслим екраном,
— Ну як? — питає Михайло.
— Спочатку. Крути все спочатку! — хрипко кажу я.
— Почекай, — посміхається він. — Ану спершу підіб'ємо підсумки.
Я дивлюсь на нього й не розумію.
— І надав же тобі нечистий розмагнітити початковий шматок запису! Звичайно, там були сцени прибуття космічного корабля на землю, а може, навіть і якісь картини іншої планети, з якої він прилетів.
— Хто прилетів?
— Ну, Син Неба, Уранід.
— Який Син Неба?
— Слухай, Мишко, ти знову починаєш пендритися…
— Не розумію тебе. Про що ти говориш? Ніхто нізвідки не прилітав.
— Як?! А запис на дроті?
— І запису ніякого не було. Ось він, твій дріт. Нічого в ньому нема загадкового. Звичайнісінький дріт, тільки трохи заіржавів у підземеллі. Можеш повернути його в міліцію…
Званцев. Я б дорого заплатив, щоб ви могли побачити, яким стало Олексове обличчя в цю мить! Та словами описати цього неможливо.
— Та я ж сам бачив, на власні очі! — зарепетував він, коли знову йому повернуло мову. — Що ж я бачив?! Знову твої ідіотські жарти?
Ефект, який я так старанно готував і давно відчував смак, здається, перевершив усі мої сподівання. Я навіть злякався трохи: чого доброго, мій кращий друг у мене на очах збожеволіє. І я поспішив, трохи зібгавши художню частину, швидше перейти до наукової.
— Заспокойся, заспокойся, ти справді бачив стародавніх греків! Тільки космічні гості й записи на дроті тут ні до чого.
— Що-о?!.
— Просто, поки ти копався в своїх гробницях та підземеллях, я зробив невелике відкриття, яке й продемонстрував тобі зараз.
— Яке?
— Ну, як тобі висловити точніше?.. Я знайшов спосіб воскрешати зображення, які відбилися на поверхні деяких предметів. Розумієш? Гаразд, не завжди ж тобі мучити мене своїми лекціями. Послухай і мою одну невеличку. Висловлюватимусь коротко, зважаючи на твій низький технічний рівень та хворобливий стан в даний час…
Скорчинський. Мені дуже хотілось дати йому ляпаса, але Мишко втік, відгородився від мене широким лабораторним столом та почав звідти урочисто провіщати противним лекторським тоном:
— Про так званий ефект залишкового намагнічування навіть ти, здається, маєш досить приблизне уявлення. Полягає він в тому, що деякі гірські породи й будівельні матеріали, що містять в собі магнетит чи гематит, мають цікаву властивість: коли їх дуже нагріти, вони набувають під дією магнітного поля Землі слабку постійну намагніченість. При наступному охолодженні в них начебто «замерзає» згусток магнітного поля давніх історичних епох, і спеціальні прилади можуть відновити його параметри…
— Ти мені ще розкажи, як цей метод палеомагнетизму застосовується в археології для встановлення віку стародавніх гончарних виробів, — перебив я його. — Годі молоти! Не бачу ніякого зв'язку між залишковою намагніченістю й твоїм нібито «відкриттям».
— Це ще раз підтверджує, як погано ти розумієшся на фізиці та як повільно мислиш. Що таке світло, як не особливий вид електромагнітних коливань? Магніт-них — тепер збагнув? Пригадуєш, ти якось вдало сказав: «Вогонь охороняє»? Це того вечора, коли розповідав біля вогнища про загибель міста. І я подумав: «Справді, якби не ця стародавня пожежа, що застала людей так зненацька, ми, мабуть, так нічого й не дізналися б про їх давнє життя. Парадокс? Але саме вогонь зберіг для нас його сліди, засипав рятівним попелом гарні крихкі вази, різьблені статуетки, обвуглений, але вцілілий дерев'яний совок».