Вогонь-охоронець
- Автор: Голубев Глеб Николаевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. Костюченко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Вогонь-охоронець». Краткое содержание книги:
І ось доля усміхнулась шукачам: серед різного сміття знайдено давню мідну монету, на якій дрібними грецькими літерами викарбувано слова: «Хвала Уранілові та Аглотілу».
Хто вони, ці загадкові герої, на честь яких карбували монети?
Повість Гліба Голубєва розповідає про перемогу світла над темрявою, добра над злими силами.
Окремим виданням виходить уперше.
Званцев. Ти навіть не повірив у можливість цього, а я, виявляється, мав рацію щодо цієї стародавньої мови.
Скорчинський. Я тому й не міг повірити, бо така ідея здавалась мені зовсім неможливою як на ті часи. Але це факт. Та й інші його вчинки змушують добре подумати. Велика зацікавленість технікою, спроби створити якісь машини, щоб полегшити працю рабів. І водночас висміювання забобонів, розвінчування різних витівок жерця. Як хочеш, а коло його інтересів показує, що це був зовсім не якийсь-то шарлатан, а допитливий дослідник.
Званцев. Не забувай ще й про те, що він робив спроби створити якийсь літальний апарат, уламок якого найшов Алик Рогов! Шкода, що від нього так мало залишилось, важко уявити конструкцію. Навряд, щоб це був планер — швидше щось на зразок орнітоптера. Але все одно: людина, яка задумала дві тисячі років тому створити орнітоптер, мала геніальну голову на плечах. Це йому, звичайно, не вдалось би — над цим завданням досі б'ються інженери. Та розмах його мені до душі, справжній винахідник. Ти правий: це була якась незвичайна особа. Слухай, я б не здивувався, якби він і насправді був Сином Неба.
Скорчинський. Космічний гість?
Званцев. Так! Пригадай, як описує жрець його появу: страшний гуркіт і спалах на безхмарному небі, ніби промчала колісниця легендарного Фаетона. Дуже схоже на приземлення космічного корабля!
Скорчинський. Та не міг же він висадитися сам. Куди поділись інші?
Званцев. Загинули, потрапили в полон до таврів, відлетіли в аварійному порядку, забувши про нього, коли почався землетрус, — звідки я знаю? Треба шукати, копати далі, йти його слідами! До речі, де дріт, що ти знайшов у печері?
Скорчинський. Тиж знаєш: віддав у міліцію.
Званцев. Молодець! Треба його негайно звідти визволити. Мені чомусь здається, що він якоюсь мірою зв'язаний з цим Сином Неба…
Скорчинський. Мені теж. Я ж тобі розповідав, що в цього скелета була дуже незвичайна, лобаста голова. Та ось тобі фотознімок, поглянь сам.
Званцев. Повністю співпадає з описом жерця. І пам'ятаєш: жрець пише, що Уранід ховався для роздумів у печерах? Можливо, це ти його череп знайшов у печері й зробив з нього купу пороху, розтелепа?! Тепер дріт не загуби. Як тільки приїдеш, забери його з міліції та надсилай мені. Ми тут зробимо аналізи. А сам не займай, боронь тебе боже!..
Скорчинський. Гаразд.
Званцев. А мені, щоб тут не нудьгувати, дай іще черепків з твоїх колекцій.
Скорчинський. Можеш ти, врешті, сказати, навіщо вони тобі?
Званцев. Я ж казав: удосконалюємо метод палеомагнетизму. Ясно? А докладніше пояснювати — однак не зрозумієш, голова в тебе надто гуманітарна.
Скорчинський. Годі, годі… А ти не міг би експериментувати з якимись іншими матеріалами? Нащо тобі здалися зразки саме з наших колекцій? Їх же мало.
Званцев. Слухай, не будь таким Плюшкіним у квадраті. І це після того, як ми допомогли тобі розшифрувати такий унікальний рукопис. О чорна невдячність!
З Мишком я не дуже ділився думками, що обступили мене, бо остерігався його глузувань. «А, то ти відмовляєшся від своїх попередніх заперечень? І так люто сперечався! Де ж твоя принциповість, учений кроте?»
Невже це був небесний захожий? Що більше я вчитувався в рукопис жерця та розмірковував над ним, то частіше повертався до думки, яка спершу здавалася зовсім неймовірною.
Справді: казкова поява чужинця, як її описав жрець, вельми нагадувала картину приземлення якогось космічного корабля. Він опустився вдало, висадив розвідників. І треба ж було статися цьому злополучному землетрусу: звичайно, корабель був вимушений в аварійному порядку швидко злетіти знову, залишивши напризволяще свого відважного й жадібного до знань розвідника, який раптом став самотнім полоненим на чужій планеті — й без усякої надії на повернення додому!
Можна собі уявити, яку бурю почуттів пережив у цю справді трагічну мить Син Неба, коли під ногами в нього враз заходила ходором земля, він почув раптом ревіння двигунів і побачив, як рідний корабель, який проніс його неушкодженим серед зірок, набираючи швидкість, шугнув без нього в голубе небо… Яка разюча, безглузда, коли вдуматись, випадковість: благополучно подолати мільйони кілометрів міжпланетних просторів, де, здавалось, на кожному кроці підстерігає набагато більше різних небезпек — і метеори, й космічне випромінювання, й поля радіації,— та вибрати для посадки фатальний час землетрусу.