Щаслива суперниця
- Автор: Вилар Симона
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-38-8
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Щаслива суперниця». Краткое содержание книги:
За що в цьому світі варто боротися?
Герої Сімони Вілар вкотре доводять, що боротися варто лише за кохання.
Ви в цьому переконалися, коли читали першу частину драматичної оповіді — роман «Сповідь суперниці». І хоча виявилося, що одна з двох непримиренних суперниць виборола головний приз — серце прекрасного лицаря, чи можна її назвати щасливою? Адже ненависть тієї, що програла, росте і шириться, не знаючи меж. Тож боротьба точиться з новою силою. Тепер щасливій суперниці доводиться боротися за власне виживання.
Напруга зростає з кожною сторінкою. Ми не встигаємо полегшено зітхнути, коли героїні вдається вистояти в черговому смертельному поєдинку, як на неї чекає нове випробування — страшніше за попереднє.
І коли дочитуємо до кінця, зітхаємо: «І справді, життя — це боротьба… Та яка ж тяжка!»
Але виграє не той, хто сильніший, а в кому більше мужності й людяності. Це довела тендітна, але незламна героїня нового роману Сімони Вілар.
— Швидше! — видихнув я. — Треба втікати.
І тут мій погляд упав на колиску біля стіни. Мілдред спала, мов янголятко, розкинувши ручки. І вигляд цієї сонної безпорадної безневинності викликав у мене сльози. Як я міг накликати небезпеку на це чарівне, таке дороге мені дитя?
— Треба негайно втікати, — знову повторив я. Кульгаючи кинувся до сонної дитини, дорогою перекинув низький столик зі стравами. Коли вже простяг до дівчинки руки, мене зупинив Едгар.
— Що все це означає? Як ти знайшов нас тут?
— Потім. Зараз не можна втрачати ні хвилини. Будь-якої миті тут можуть з’явитися наймані вбивці!
— Убивці? Та хто посміє, побий мене грім! Я хазяїн у цьому краї.
Безглузда самовпевненість! Від досади я заскрипів зубами, але Гіта вже була поруч із дочкою.
— Мерщій, Едгаре. Не час для пояснень. Без причини Ральф не з’явився б тут.
Тепер тільки діяти. Едгар підхопив якийсь одяг та кинувся до виходу з будинку. І вже на порозі завмер, напружився.
— Пізно!
Кілька човнів, заповнених озброєними людьми, виникли з туману, мов пекельні примари, і вже наближалися до острова. Люди вгледіли нас і перестали чаїтися, заволали й забряжчали зброєю.
Я мовчки вийняв меча й став пліч-о-пліч із Едгаром. Я вчинив підлість, але тепер зроблю все, щоб спокутувати провину. Я битимуся разом із цим чоловіком, якого ненавидів, буду битися за жінку, яку обожнюю, за дитину, яку полюбив. Однаково пощади нікому не буде.
— За мною! — раптом вигукнув Едгар і кинувся геть, тягнучи за собою Гіту з дитиною. Кульгаючи та спотикаючись, я поквапився слідом. Ми промчали крізь лісок і виявилися на протилежному боці острова. Там, у затінку звислих над водою кущів був прив’язаний човен.
— Мерщій, ти встигнеш, — звелів граф Гіті, лише на мить притис її голову до своїх грудей та палко поцілував. — Не барися, любове моя, рятуй дочку. Я затримаю їх.
І він кинувся назад.
Я спробував допомогти Гіті сісти в човен, але вона ніби скам’яніла. Погляд її був спрямований туди, де миготіли вогні, чулися крики й брязкала криця.
— Заради самого неба… — благав я.
Раптом вона повернулася до мене й простягла сонну дочку.
— Пливи, Ральфе, й візьми з собою Мілдред. Ти любиш її — то подбай про неї! І швидше, заради Пречистої Діви!
Я застиг, притискаючи до себе дитя й нічого не розуміючи. А Гіта раптом стрімким рухом вирвала мого меча, по тому штовхнула мене в човен. Я похитнувся, намагаючись утримати рівновагу з дитиною на руках, і ледь зміг промовити:
— О, ні! Це неможливо!
Мілдред запхинькала, відчуваючи холод і вогкість. А Гіта з несподіваною силою відіпхнула човна від берега.
— Поквапся, Ральфе. Я залишуся з ним до кінця.
Зовсім близько почувся тупіт, тріск чагарнику. Гіта ковзнула в зарості й зникла.
Човник погойдувався на дрібній хвилі, Мілдред щось белькотіла крізь сон.
Всемогутній Боже! Усе, що тут відбувалося, трапилося з моєї провини, й ось тепер у мене була можливість врятуватися самому й урятувати дитя тієї, котру я прирік на загибель…
— Ральфе… — сонно промурмотіла Мілдред, і її тепла долонька доторкнулася до моєї щоки.
Я ледь не розридався. А на березі металися темні постаті, звідти долинали гортанні вигуки. Чекати більше не можна. Я посадив дівчинку на носі човна.
— Сиди тихо, квіточко моя. Зараз я покатаю тебе по озеру.
Потрібно зібратися. Тепер я відповідав за її життя й не мав права робити помилки. І знову в моїх руках виявилася жердина, і я наліг на неї. Плоскодонка стрімко заковзала по чорній воді, Мілдред підібгала коліна на її носі, немовби маленький ельф.
Позаду гримів хор лютих прокльонів. Почувся плюскіт, полетіли бризки — зовсім поряд у воду втрапила пущена твердою рукою стріла. За нею ще одна й ще. Але берег був близько — зараз рятівна хаща сховає нас від ворогів.
— Лягай на дно, маленька. Будь розумницею.
Дівчинка скорилася. І тої ж миті я відчув тупий удар у спину нижче лопатки.
Я наліг на жердину, й ніби у відповідь у мені вибухнув божевільний біль. Але я не мав права зупинятися. Я вів плоскодонку й глухо гарчав крізь намертво зчеплені зуби, а повітря обпалювало мої легені, ніби окріп.