Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Данило Романович теж мав союзників — литовського князя Міндовга та мазовецького князя Конрада, але їхні загони не встигли взяти участь у вирішальній битві. Неабияку роль у кампанії зіграли союзні Данилу половецькі загони.
Що ж до конкретної кількості військ супротивників, джерела не містять жодних повідомлень. Скоріш за все, мова йде не більше ніж про кілька тисяч вояків з кожного боку.
Об’єднане військо на чолі с Ростиславом спершу рушило на місто Ярослав. Переконавшись у тому, що ця добре укріплена фортеця підготовлена до тривалої облоги, союзники вирішили спершу взяти сусідній Перемишль. Тут вони зібрали припаси, зброю та мобілізували місцеве населення для ведення облогових робіт. Навколо укріплень міста Ярослав вони побудували «город» — тин, який мав захищати від вилазок містян машини, що готували союзники для штурму. Вони розмістилися під Ярославом надовго і навіть влаштували лицарській турнір, у якому Ростислав зазнав незначної травми.
Ці зволікання дозволили Данилу зібрати сили. Він вирішив не чекати мазовецькі та литовські дружини, поклавшись на несподіваність. Його військо здійснило швидкий марш до Сяну. Передові загони Данилових половців ледь не захопили ворожі стада, та не наважилися на це без прямого наказу князя. Ця незвична для тих часів дисципліна союзних кочовиків пізніше під час битви мала велике значення.
Утім, нерішучість половців дозволила війську Ростислава дізнатися про наближення Данила. Ростислав залишив усіх своїх піших воїнів біля обложеного міста і разом з угорцями та поляками вирушив йому назустріч. За цей час військо Данила встигло повністю переправитися через Сян. Із супротивником його розділяв глибокий яр.
Битва, що сталася поблизу міста Ярослав 17 серпня 1245 р., була типовим для європейського Середньовіччя зіткненням кінноти, у якій піші воїни якщо і брали участь, виконували виключно другорядні допоміжні функції.
Військо Ростислава було поділено на три частини. Попереду — сам Ростислав із чернігівцями та галичанами, ліворуч — загін польських лицарів Флоріана Войцеховича, позаду Ростислава угорці Фільнея. Приблизно так само була розділена й армія Данила. Праворуч проти поляків стояли загони на чолі з братом Данила Васильком. У центрі через яр навпроти Ростислава стояли половці на чолі з двірським Андрієм. Позаду стояла головна дружина на чолі з самим Данилом. Першим атакував Ростислав, який сподівався легко розбити половців, а потім вдарити по головній дружині Данила. Підтримані за наказом Данила декількома загонами бояр половці та дружинники двірського Андрія утримали удар. Так само на фланзі без видимого успіху атакували дружину Василька польські лицарі, що, за повідомленням літописця, голосно співали гімн «Богородиця».
Загін Ростислава, аби атакувати авангард Данила на чолі з двірським Андрієм, перетнув яр та дещо просунувся у бік Сяну. Так само зав’язли у битві з Васильком поляки. Врешті-решт, коли між Ростиславом та угорцями Фільнея утворився значний розрив, по угорцях вдарило головне військо Данила. Внаслідок умілого маневрування частини війська супротивника були відрізані одна від одної, позбавлені можливості маневру. Хоча сам Данило під час зіткнення ледве врятувався від полону, його дружинникам вдалося захопити та розірвати хоругву угорців, після чого ті почали тікати. За угорцями побігли й інші частини ворожого війська.
Розгром був повний. З очільників ворожого війська вдалося врятуватися лише Ростиславу. Володислава Кормильчича, Флоріана Войцеховича та Фільнея, об якого «зламав спис» юний княжич Лев Данилович, схопили та стратили за наказом Данила.
За кращими традиціями європейського лицарства Данило з Васильком на знак своєї перемоги до ранку простояли на полі битви.
Внаслідок перемоги під Ярославом Данилові Романовичу вдалося на 100 років закріпити за своїми нащадками Галицьке князівство. Проугорську партію бояр було повністю знищено, а 1247 р. мир із Данилом уклав і угорський король Бела IV, віддавши за Льва Даниловича свою доньку Констанцію. Перемога Данила посилила до нього увагу папської курії, яка намагалася утворити союз європейських володарів проти монголів. Тривалі переговори завершилися коронацією Данила 1253 р. В Орді перемога Данила викликала занепокоєння — його викликали у Сарай, де була юридично оформлена васальна залежність Галицького та Волинського князівств від Золотої Орди.
Військова справа та війни Литовської доби