Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря

Розмова кримського хана, який щойно уникнув смертельної небезпеки і втратив близьких родичів, з козацьким гетьманом була гострою, однак Б. Хмельницькому все ж вдалося переконати Ісляма Герая повернутися і контратакувати. Проти цього, однак, виступили беї і мурзи. Зрештою кримці не тільки не повернулися, але й силоміць затримали у себе Хмельницького, залишивши українців без головнокомандувача. Це призвело до тяжкої поразки козацького війська.

Так само вирішальною стала позиція кримського хана й під час Жванецької кампанії 1653 р. Татари володіли золотою акцією в українсько-польському конфлікті і готові були нею скористатися за слушної нагоди. 5 грудня 1653 р. Іслям III Герай уклав з польським королем Яном II Казиміром усну угоду, яка не враховувала інтересів козаків. Згідно з її умовами поляки мали поновити дію Зборівського договору 1649 р., сплатити ханату поминки в сумі 100 тис. злотих і дозволити кримцям впродовж 40 днів безперешкодно захоплювати ясир на території Речі Посполитої аж до Вісли. Переговори і укладання угоди відбувалися доволі дивним чином — король і хан так і не зустрілися особисто, а укладена усна угода так і не була закріплена письмовим договором. Богдан Хмельницький і зовсім немовби не брав участі у переговорах, хоча і знав про них, відсилаючи стежити за їхнім перебігом козацьких полковників. Кожна зі сторін мала під час такого переговорного процесу свої переваги — Ян Казимір діставав змогу заперечувати підтвердження і поновлення дії умов Зборівського договору, Б. Хмельницький міг стверджувати, що переговори відбувалися без його відома й участі, а Іслям Герай досягав своєї стратегічної мети — взаємного ослаблення поляків та козаків.

Розрахунок кримського хана на послаблення обох сторін конфлікту міг би бути безпрограшним, якщо б йшлося про закриту систему, обмежену трьома учасниками — Кримським ханатом, Річчю Посполитою та Військом Запорозьким. Однак Богдан Хмельницький, остаточно переконавшись у неможливості покластися на кримського хана у боротьбі з поляками, давно вже шукав державу, яка б підтримала його ззовні. Зрештою такою державою стало Московське царство.

Перейшовши під руку московського царя, Військо Запорізьке фактично розривало усі попередні домовленості з Кримським ханатом. Про союзницькі відносини збереглася неоднозначна пам’ять у народі, однак про них збереглися і добрі згадки. Показові в цьому плані події осені 1655 р., коли козацьке військо зійшлося 12 листопада 1655 р. під Озерною з кримською ордою, що йшла на допомогу своєму союзникові польському королю у його війні проти Швеції. Після кількох нерішучих і млявих сутичок обидві сторони вирішили укласти угоду про поновлення колишньої дружби. Кримці обіцяли не нападати на українські землі і не втручатися у хід війни Війська Запорізького і Московського царства проти Речі Посполитої, а козаки, зі свого боку, зобов’язувалися не нападати на Крим і Туреччину. Більше того, угода передбачала союзницькі дії проти третьої ворожої до будь-кого з учасників договору сили.

Після смерті Богдана Хмельницького політика козацької старшини, скерована на розрив з Московським царством, продовжилася й активізувалася. При цьому Кримський ханат, який став на той час союзником більш слабкої сторони конфлікту — Польщі, активно підтримав такі дії козаків. Причиною такої позиції Криму було стрімке розширення меж Московії за рахунок приєднання українських земель після Переяславської ради, а також успіхи московитів і козаків у війні з поляками. При цьому хана особливо непокоїло бажання московського царя підкорити і приєднати українських козаків.

Зрештою хан Мехмед IV Герай (1654—1666 рр.) явно висловив своє бажання підтримати козаків у козацько-московському протистоянні. Таким чином, черговий кримський хан продовжував політику свого попередника Ісляма Герая щодо врівноважування сил головних ворогів і потенційних суперників на геополітичній арені. Однак якщо попередньому ханові доводилося обирати між козаками і поляками, то нинішньому доводилося маневрувати між Річчю Посполитою і Московським царством. Останнє посилювалося, і цілком логічним для Криму було підтримати послаблену Польщу.

Слід також враховувати, що до 1660-х рр. відбулася кардинальна зміна геополітичної конфігурації у регіоні. Раніше, у першій половині — середині XVII ст., у регіоні Подніпров’я, Лівобережної та Правобережної України взаємодіяли на державному рівні Кримський ханат і Річ Посполита за суттєвого посилення значення запорізьких козаків та Січі. Значно меншою мірою і доволі опосередковано на ситуацію впливали Османська імперія і ще слабше Московське царство.

Тепер же у регіоні сформувався новий відносно самостійний гравець — козацька держава Військо Запорозьке, а також сюди потужно проникло, послідовно посилюючи свою військово-політичну присутність, Московське царство. У зв’язку зі зміною політичної ситуації посилилося значення Запорізької Січі, а також присутність Османської імперії. Кримський же ханат мав враховувати у своїй зовнішній політиці ці зміни і дедалі більше діяв винятково у межах турецької зовнішньої політики.

Для Московського царства приєднання українських земель означало також вихід, до кордонів Османської імперії і долучення, таким чином до європейської політичної системи, нехай і на позиції далекої периферії. Могутність Росії, що дедалі посилювалася, зокрема і за рахунок приєднаних українських земель та населення, а також послаблення Польщі зрештою зробили як Військо Запорізьке, так і Кримський ханат другорядними учасниками великого геополітичного протистояння між Московським царством та Оттоманською Портою, у якому кримці опинилися на боці османів, а українські козаки — на боці московитів.