Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочая поэзия » Зібрання творів
Зібрання творів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Зібрання творів

Электронная книга - «Зібрання творів». Краткое содержание книги:

До цього зібрання творів увійшов практично весь творчий доробок унікального українського письменника.
Василь Стус – український поет-шістдесятник, майстер філософської, ліричної, а також сатиричної поезїї.
Новатор та експериментатор в сучасній українській поезії. Численні стилістичні прийоми верлібрів та рим увиразнюють поетику його віршів.
Вірші Стуса наповнені філософсько-експресивними образами шляху, долі, мотивами самотності і боротьби, смерті і осмислення призначення людини.
У багатьох поезіях також  відображені внутрішні переживання автора після арешту та рефлексії щодо табірного існування. Є у нього і натурфілософські роздуми щодо краси світу, які поєднуються з життєствердними закликами до духовної боротьби.
За переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.
Герой України посмертно.
1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
Перейти на страницу:

VII. 1966

* * *
Ходімо, друже мій, дивачний хлопчику, ходімо вдаль. Удвох шукатимем, чого нам хочеться, ану ж, гайда! Ходімо, розпачу мій підосінений, в високу рань. Зігрієм зором чужі простори, незнаний край. Ходімо, голубе, серцям довірившись, о добра путь. Коли проводять нас поранні пристрасті, вони — ведуть. Ходімо, шале мій, довір'я міриться не по роках. Шукаймо щастячка, зрадливий хлопчику, де битий шлях.

1957

* * *
Навкруг землі мої кружляли мрії, і в серце хлюпав хвилями Дніпро. Планета вся — один Чумацький шлях зорить у ніч тривожними очима. А корабель пливе в безмежжя синє, достиглі зорі крабами вп'ялись у чорний креп скуйовдженого неба: його земні вигойдують вітри. Мій краю! Ти спливаєш піді мною мелодією пісні, що з дитинства з грудей моїх до неба проростала, тужавіла і пружилась, мов колос, манила мрійно в голубі світи. І рідний край, затиснений в півкулі географічних карт, розправив плечі, загравши смарагдовими садами і шахівницею злотавих піль. Зігнувся день, мов золота підкова, і дужий хтось копитами ударив — аж іскри в ніч! Земля ж, неначе мати, всі очі видивить за ним услід.

1962

* * *
Шаблюкою воронованою, виплеканою вогнем, Україна тягнулась кронами до неба. Ген татарські горять вогні, голі стріли в обличчя мечуть. На Богдановому коні — предтеча. Голомозого турка брат, не потурчений і в неволі, він гасав в шелюгах Дніпра, в дикім полі. Що не лях — басурман, що не татарва стетеріла — всяка козака конем не мине харцизяка. А наїде феска яка, а наскочить синя кіраса — полонитимуть харпака смертним прасом. Вже тут, голубе, не лови ґав: умить отакої ґави запізнаєш, що геть твій вік чисто збавить. Шию витягне з плеч. Із піхв рубцювату вийме домаху — раз ударить і вдруге б міг, дав маху. І не турок, а степовик, як буй-тур степовий невкоськаний, вже під зашморгом ронить сміх безголосий.

1964

БЕЗ ПРИСВЯТИ
Живеш і жий. Бий закаблуками, Смакуй коктейлі з соломин, Клади у порох закарлюками Повзучий слід свій, друже мій. Тобі не ходить коло щирості. То вже не стрінемось. Даруй. Коли кортить на вужа вирости — То вигинайся і плазуй. Я не скажу: літать чи в'юнитись. (до твого черева — ще б крил!). Винишпорюй, аби збагнути Забрезклу мудрість мімікрій. Всі плазуни одвіку мудрі. Та вміло балансуй. Дивись: Відступлять ненароком хвіст… А без хвоста твоїй натурі Негоже житиметься.

1962

* * *
Закосичила, заспівала, Мов засіяла піснею шлях… І лебідкою в небі плавала, Поки впала в моїх полях. Впала грудкою туги. Крильцями Обхопила серце сполохане, І чаїно — печально кликала Горлечком пересохлим. Я несу тобі воду в пригорщі: Буде хоч закропитись? Пити! — чується. — Пити! — Спрагло пісня кигиче.

1963

* * *
Тепла утома спада — На губи, на очі, на плечі… Стишений вечір Уже до води нахиливсь… Подивись — День вклоняється людям надвечір, І городом, по стежці, Вже відходить, як гість.

1957

НА ГРАНІ
Лягають тіні синім полум'ям Де осені спижеве маєво… І важко річка, літом повнена, Спливає гаєм. Холоне вітер серед віт дерев, Котрі дощем тернистим зрошені… Нехай вас чорт, печалі, забере, Чом причаїлися непрошсні!? Нехай не тане дум кошлатий дим! Лови в туманів променистий біль, Докіль забудеш хлипання біди, Як забувають рідний хліб і сіль. Хай тіні полум'ям лягають в синяві, Нехай спижева осінь зринула — Не мовкни. Борсайся в холодній піняві: Ми не перейдемо! Не переминемо!
1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)