Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ООО Издательство “Добрая книга”
- ISBN: 978-5-98124-561-9
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)». Краткое содержание книги:
- Що в нас проти Америки?
- У нас прийняті на озброєння два важкі стратегічні бомбардувальники: ЗМ Мясищева і Ту-95 Туполєва. Характеристики приблизно однакові.
У жовтні 1962 року до Америки могли дотягнути два типи радянських важких стратегічних бомбардувальників: ЗМ Мясищева (на знімку вгорі) і Ту-95 Туполева (на знімку внизу), обидва літали на дозвукових швидкостях. За різними оцінками, їх у той момент (у варіанті носіїв ядерної зброї) було від 68 до 152 машин. Стеля - 12 тисяч метрів, ймовірність прорватися через систему ППО США - нульова.
- Навіщо мати одночасно два важкі стратегічні бомбардувальники різної конструкції, але з приблизно однаковими характеристиками?
- Тому, що немає одного доброго. Недоліки одного компенсуємо перевагами іншого. І навпаки.
- Скільки їх у тебе?
- Частина випущених літаків переобладнані в далекі розвідники, заправники, літальні лабораторії. Власне носіїв ядерної зброї, обладнаних дозаправленням, здатних дотягнути до Америки і повернутися, 48 Ту-95 і 29 ЗМ.
- Яка ймовірність пробитися через систему ППО?
- Ніяка. Американський Б-52 має практичну стелю 16 тисяч метрів. У нас - 12 тисяч. Вони летять до нас з короткої відстані під прикриттям винищувачів. Нам же доводиться покривати міжконтинентальну дальність без прикриття. Як тільки відходимо від своїх берегів, як тільки йдемо над нейтральними водами, прилаштовуються винищувачі то Америки, то Британії, то Канади.
- Виходить, від стратегічної авіації я особливої допомоги не очікую?
- Виходить так. Вся надія на наші міжконтинентальні ракети. Слава Богу, вони у нас добрі та їх у нас багато.
5
Другий візит - до Головнокомандувача Військово-Морського Флоту адмірала Горшкова.
- Чим супостат з моря може завдати удару по нашій країні?
Зітхнув адмірал Горшков:
- У них атомний ракетний підводний човен «Джордж Вашингтон» вийшов на бойове чергування.
У 1960 році вийшов на бойове чергування перший американський атомний ракетний підводний човен «Джордж Вашингтон». Він ніс 16 ракет «Поларіс» на твердому паливі дальністю 2200 км, період без обслуговування 1,5 року, підводний старт, готовність до пуску 1 хвилина.
- А в нас?
- Наш перший атомний підводний човен з ракетами проходить заводські й державні випробування.
- Як звуть його?
- К-19.
У момент Карибської кризи в СРСР було п'ять атомних ракетних підводних човнів проекту 658, на кожному по три рідинні ракети 4К50 дальністю 600 км, з надводним стартом. Але один з них, К-19, після аварії реактора перебував у ремонті, інший, К-33, готувався стати на ремонт, його загнали в док на момент кризи. Залишалося три: К-16, К-40 і К-55. Для нанесення удару ці човни повинні були спливти біля берегів США - там, де панування авіації і флоту противника було переважним, - і після 15-20-хвилинної підготовки здійснити пуск ракет.
- Невже нічого цікавішого не придумали? У них човни названі гарними іменами, а в нас буквами й цифрами, як у зеків каторжного табору.
- У нас так прийнято.
- Ми трохи відстаємо, але зберігається зразкова рівність: один човен у них, один скоро буде у нас. Так?
- Ні, не так. Рівності немає. У них на човні 16 ракет, у нас три.
- Отже, в них п'ятиразова перевага.
- Знову ні. Наша ракета Р-13 має дальність 600 кілометрів, у них «Поларис» - 2200 кілометрів, вони вже почали випробування нової модифікації з дальністю 2800 кілометрів. У нас поки нічого близького не проглядається.
- А заряди?
- В нас у півтора рази потужніший. Зате в них точність у два рази вища при тому, що стріляють у три рази далі. На новому «Поларисі» заряд буде як у нас, але дальність у чотири рази більша і точність теж у чотири рази вища.
- Чим ще, Головком, порадуєш?
- У них підводний старт. Готовність до пуску - хвилина. У нас - надводний. Передстартова підготовка під водою 30 хвилин. Потім спливаємо і запускаємо ракети. На поверхні треба перебувати мінімум 12 хвилин... У безпосередній близькості від американського берега.
- Але й це не все?
- Не все. Через півтора року у них буде 9 атомних ракетних човнів, у нас - п'ять. У них на дев'яти човнах 144 ракети, у нас на п'яти - 15. У них на твердому паливі, у нас на рідкому. Ми зберігаємо ракету максимум три місяці, після того її потрібно вивантажувати і проводити техобслуговування. У них техобслуговування через півтора року. Якщо навіть мати на наших човнах стільки ж ракет, як і в них, реально готових до пуску у них буде більше. Найголовніше в тому, що вони можуть запускати ракети з акваторій, де нашого флоту немає, де вони прикриті своїм надводним флотом і авіацією, а ми змушені запускати ракети тільки там, де немає ні нашого надводного флоту, ні авіації, тільки там, де діє не тільки їх флот, а й берегова протичовнова авіація.