Поліція

Мюллер-Нільсен голосно засміявся, і Катрина зрозуміла, що квиток на літак у неї в кишені.

Потяг ривком рушив з місця, і всі у вагоні зітхнули із полегшенням після роздратування через цей безлад. Катрина вийшла з потяга в Сандвіку й узяла таксі до Ейксмарки.

Таксі зупинилося біля будинку тридцять три по вулиці Єссингвейєн. Катрина вийшла з машини й опинилася посеред сірості і сльоти. Якщо не брати до уваги високих ґрат, що оточували червону цегляну будівлю, ніщо не говорило про те, що у в’язниці і превентивній установі їла мешкали найстрашніші вбивці, наркобарони й ґвалтівники країни. Окрім інших. У статуті в’язниці було записано, що вона є державною установою для утримання ув’язнених чоловічої статі, що «відчувають особливу потребу в допомозі».

Допомозі для того, щоб не втекти, подумала Катрина. Допомозі, щоб не покалічили. Допомозі в здійсненні того, що соціологи і кримінологи з якоїсь причини вважають бажанням, властивим усьому нашому виду: бути хорошими людьми, приносити користь, стати частиною суспільства, що знаходиться там, по той бік тюремної стіни.

Катрина достатньо часу провела в психіатричному відділенні Бергенської лікарні і знала, що навіть ті особи з відхиленнями, які не мають жодного стосунку до кримінальних справ, абсолютно не цікавляться життям суспільства і не спілкуються ні з ким, окрім себе самих і своїх демонів. І вони хочуть, щоб усі інші залишили їх у спокої. Але це не означає, що самі вони нікого не хочуть турбувати.

Вона увійшла до шлюзових дверей, пред’явила своє посвідчення і лист із дозволом на відвідування в’язниці, який отримала по електронній пошті, і її пропустили далі, до будівлі.

Наглядач, який уже чекав на неї, стояв, широко розставивши ноги і склавши руки на грудях, і побрязкував ключами. Хвалькуватість і удавана самовпевненість, помітні в його позі, були зумовлені тим, що відвідувач був співробітником поліції, тобто належав до касти хранителів громадського порядку і був одним з тих, хто примушував тюремних наглядачів, співробітників приватних охоронних фірм і навіть паркувальників жестикулювати і розмовляти тихіше.

Катрина повелася так, як завжди в подібних ситуаціях: стала ввічливіша і доброзичливіша, ніж у повсякденному житті.

— Ласкаво просимо до клоаки, — сказав наглядач.

Катрина була упевнена, що звичайних відвідувачів він зустрічає іншими словами, і це речення далося йому нелегко: воно повинне було виражати збалансоване поєднання чорного гумору і реалістичного цинізму щодо своєї роботи.

«Не так уже й жахливо», — думала Катрина, крокуючи тюремними коридорами. Можливо, їх слід було назвати Кишкою. У цьому місці закон перетравлює засуджених індивідів до стану коричневої смердючої маси, яка в одну прекрасну мить вийде звідси. Усі двері були замкнені, коридори порожні.

— Відділення для збоченців, — повідомив наглядач, відмикаючи чергові залізні двері у кінці коридору.

— У них є власне відділення?

— Атож. Коли насильники зібрані в одному місці, менше вірогідності, що сусіди їх приб’ють.