Бхомбол-ватажок
- Автор: Митро Кхогендронатх
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Сидоренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Бхомбол-ватажок». Краткое содержание книги:
Написав цю книгу письменник Кхогендронатх Мітро, який давно і багато пише для дітей і користується великою популярністю в Індії.
Повість «Бхомбол-ватажок» (частина перша) була написана 1935 року і одержала премію «За кращу дитячу книгу». До 1953 року книга витримала сім видань. Читачам так сподобався сміливий герой, що вони протягом багатьох років засипали письменника листами, в яких просили розповісти ще щось про Бхомбола-ватажка Писали і маленькі читачі, і читачі, які стали дорослими.
І ось 1953 року, йдучи назустріч цим проханням, К. Мітро написав другу частину повісті.
У нашому виданні обидві частини об'єднані в одну книгу.
Читаючи цю повість, ви разом з її героєм Бхомболом зробите цікаву подорож по незнайомих вам полях і дорогах Бенгалії і взнаєте багато цікавого про життя ваших індійських однолітків.
На шлях від бамбукового гаю падала темна тінь. Від заростів тхнуло вологістю. Стояла тиша. Бхомболу чомусь ставало то холодно, то жарко. По дорозі до місця, де мала відбутися вистава, поспішали люди — жінки, чоловіки, діти. Усі йшли вклонитися статуї Дургі.
До Бхомбола долинали уривки розмов.
— Сьогодні буде вистава…
— Ти бачив коли-небудь виставу?
— Актори так гарно танцюватимуть, як танцюристки в палаці бога Індри.[45]
Чуючи це, Бхомбол посміхався про себе: «Які темні люди!» Непомітно для себе він одійшов далеко від місця, де мала відбутися вистава. Сюди вже не долинав гамір. Дорога була безлюдною. В траві цвірчали коники й цикади. Поміж віттям дерев світив молодик. На пеньках блимали світлячки. Несподівано звідкись вилетів пугач і закричав. Пурхнув кажан і сховався серед гілля. Шакал перебіг дорогу. Праворуч зненацька пролунав звук шанко.[46] Бхомбол глянув у той бік. Поміж деревами блиснув промінь світла. Пройшовши ще трохи, Бхомбол побачив молоду жінку, яка, тримаючи в руках світильник, стояла біля кущів базиліка. Світло падало їй на обличчя. Поставивши світильник на землю, жінка накинула на шию край сарі і до землі вклонилася кущеві. Не встиг Бхомбол ступити й кроку, як із заростів ліворуч хтось гукнув до нього:
— Хто йде?
Бхомбол рушив далі.
— Хто йде? Чому мовчиш?
Бхомбол не відповідав. Шляхом може йти, хто хоче, і він не повинен кожному називати своє ім'я.
— У тебе що, язика нема? — спитала знову людина.
Цього разу Бхомбол розсердився, та вчасно опанував себе і тільки огризнувся:
— А тобі яке діло?
— Цебто мені яке діло?! Кожне щеня ще й повчатиме мене! Ти знаєш, по чиїй дорозі йдеш?
Перед Бхомболом з'явилася людина з палицею в руці. При світлі місяця Бхомбол побачив, що це був присадкуватий темношкірий старий чоловік міцної статури; обличчя його заросло бородою. Одягнутий він був лиш у дхоті.
— Ні кроку далі! — закричав чоловік і стукнув палицею об землю. Він розкарячив ноги і, тримаючи палицю навпереваги, загородив хлопчикові дорогу.
Бхомбол тільки посміхнувся:
— В чім справа? Хіба це твоя дорога? Це спільна дорога! Якщо ти мене не пропустиш, я скажу панові управителю — він тобі покаже! Я його небіж.
Ледве Бхомбол вимовив ці слова, як зрозумів, що зробив негаразд. Замість того, щоб самому захистити себе, він залякував ім'ям свого дядька…
Від села наближався якийсь чоловік з ліхтарем у руці. Ще не встиг він порівнятися з ними, як бородань знову несамовито закричав на Бхомбола:
— Іди назад! Чуєш?
Чоловік з ліхтарем підійшов до Бхомбола. Це був Шоруп.
— Навіжений! — гримнув він на чоловіка з палицею. — До кого ти причепився!.. Це ви, ваша світлість? — звернувся він до Бхомбола. — Як ви тут опинилися? Ходімо назад!
Несподівано чоловік, що перегородив дорогу, засміявся.
— Ну гаразд! — сказав він, посварившись на Бхомбола пальцем. — Сьогодні я тебе відпускаю, та коли ще хоч раз побачу тебе… — І знову посварився пальцем.
Шоруп узяв Бхомбола за руку й повів геть.
— Ваша світлість, — сказав він, — чому ви пішли з свята? І чого заблукали сюди? Якщо пан управитель дізнається, він розгнівається. Це вам не Дургапур. Тут неподалік живуть божевільні. А на північ від селища — мечеть. Це дуже погане місце.
— Невже цей старий з палицею справді божевільний?
— У них у сім'ї троє поколінь підряд божевільні. Послухайте! — Шоруп зупинився.
Далеко-далеко хтось, здавалося, плакав.
— Це шакали, — висловив здогад Бхомбол.
— Ні, то не шакали. Це плачуть біля мечеті. І так щодня, чотири рази на ніч…
— Щоночі? А вчора я не чув.
— Та хіба ж ви вчора були тут?
— Ні… А хто ж це плаче, Шорупе?
— Цього ніхто не знає. Всяке кажуть. Взагалі краще не згадувати про такі речі. Якщо бажаєте, можна буде завтра вдень піти з ким-небудь і подивитися на цю мечеть.
— Ні, ти скажи, — наполягав Бхомбол, — обов'язково скажи, хто там плаче!
— Я живу на східному кутку села, — почав Шоруп. — Ще змалку я чув про цю мечеть від своєї тітки. Ніхто не знає й не пам'ятає, коли її збудували. Вона стояла споконвіку і споконвіку була занедбана. Навколо неї росте кілька старих смоківниць і лісових яблунь. Прямо перед мечеттю — став; вода в ньому червонувата, сходи розвалені і подекуди вгрузли в землю. На березі ставу кілька могил. Західні й південні береги вкриті джунглями. Іноді в обідню пору під деревами, що ростуть довкола мечеті, пасуться кози й корови, але вночі туди ніхто не ходить. Навіть удень у тих місцях страшно… На південному березі ставу в джунглях стоїть старий покинутий будинок. У ньому ніхто не живе… Ну та досить, ваша світлість, ходімо!
45
Індра — володар богів в індійській міфології.
46
Шанко — індійський музичний інструмент.