Бхомбол-ватажок
- Автор: Митро Кхогендронатх
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Сидоренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Бхомбол-ватажок». Краткое содержание книги:
Написав цю книгу письменник Кхогендронатх Мітро, який давно і багато пише для дітей і користується великою популярністю в Індії.
Повість «Бхомбол-ватажок» (частина перша) була написана 1935 року і одержала премію «За кращу дитячу книгу». До 1953 року книга витримала сім видань. Читачам так сподобався сміливий герой, що вони протягом багатьох років засипали письменника листами, в яких просили розповісти ще щось про Бхомбола-ватажка Писали і маленькі читачі, і читачі, які стали дорослими.
І ось 1953 року, йдучи назустріч цим проханням, К. Мітро написав другу частину повісті.
У нашому виданні обидві частини об'єднані в одну книгу.
Читаючи цю повість, ви разом з її героєм Бхомболом зробите цікаву подорож по незнайомих вам полях і дорогах Бенгалії і взнаєте багато цікавого про життя ваших індійських однолітків.
Дівчина в барвистій спідниці оглянулась і, побачивши, що скоїлось, вдарила маленьку дівчинку по щоці, примовляючи:
— Скільки разів тобі мама казала! Не вмієш ходити, як люди. Так тепер і стій! Я не допоможу тобі.
Дівчинка голосно заплакала. Тоді старша сестра стала навколішки посеред дороги і почала підв'язувати на ній сарі.
Бхомбол пішов далі. Сестри і кульгавий хлопчик у червоній сорочці лишилися позаду. Тепер поперед нього йшли дві молоді жінки. Вони були одягнені в сарі з червоною облямівкою. На руках у них блищали срібні браслети. Одна з жінок несла на руках маленького хлопчика, на якому була тільки ситцева сорочечка. Поруч ішов чоловік з бамбуковою палицею в руці; на ньому був чадор і дхоті вище колін.
Понад дорогою росли мангові й хлібні дерева, бамбук. Сонце хилилося вже до заходу, і від дерев на дорогу падали довгі тіні. Під хурмою цвірінчала зграйка пташок. Пташки дзьобали одна одну. Бхомбол озирнувся навкруги, шукаючи каменя, щоб сполохати пташок, проте нічого не знайшов. Він ляснув у долоні, але пташки були такі заклопотані своєю справою, що навіть не звернули на нього уваги.
Коли Бхомбол вийшов на перехрестя, він пізнав дорогу, по якій уранці йшов з дядьком на базар. Тоді тут нічого не було, а зараз з'явився рундук, у якому продавали бетель і цигарки. Поруч стояло кілька чоловіків; вони жували бетель і палили цигарки.
Двоє хлопчаків, Бхомболових однолітків, підійшли до рундука, купили пачку цигарок і мерщій сховалися за високе дерево.
«Будуть там палити», — здогадався Бхомбол. Якось він теж потай спробував палити. Потім, щоб заглушити запах тютюну в роті, він довго жував усяке зілля і прянощі — кардамон та гвоздику, — але запах все одно залишився. Та коли б навіть Бхомбол і позбувся запаху тютюну, він не зміг би прогнати страх із серця, бо думав, що дорослі все одно здогадаються, що він палив.
Нарешті Бхомбол побачив місце, де споруджували сцену. Народ уже зібрався. Бхомбол поспішив сісти якомога ближче до помосту.
7. БАГАТО ЦІКАВОГО
Сцена була майже готова. На ній уже стояли, похитуючись, декорації, що зображали фортецю Чітор. По краях сцени здіймалися невеликі «гори», з них вела намальована дорога. На вершині «гори» видно було «замок», над яким майорів прапор. Бхомбол одразу перенісся на кілька століть назад. Люди, що стояли поруч з Бхомболом, теж дивилися на декорації, але що вони при цьому думали, було невідомо. На сцені метушилися артисти, кожен удавав, що саме він керує всім і має роботи більше, ніж інші. Ось один із них зіскочив на землю, попробував, як усе тримається.
— Декорації стоять криво, — сказав він комусь на сцені, але так, щоб чули всі. — Глянь, у чім справа! Як можна працювати з людьми, які нічого не тямлять! Опусти декорації!
Сказавши це, він ухопився руками за край сцени і легко вискочив на поміст. Інший, у протилежному кінці сцени, змотував вірьовку і говорив комусь за кулісами:
— Хіба ти забув, що в нас є освітлення для рампи?
Смикнувши за вірьовку, він зачепив «фортецю Чітор», і один бік її вигнувся.
— Що ти робиш?! — вигукнув хтось. — Ти зараз порвеш декорації! Завжди лізеш не в свою справу!
— Притримай язика! — огризнувся той, що змотував вірьовку.
І одразу ж отримав відповідь:
— А ти не дуже! Не з своїм служником розмовляєш.
Лайка от-от мала перейти в бійку, та, на щастя, з'явились пан управитель і лікар.
— Молодці, сцену вже спорудили! — похвалив пан управитель, глянувши на декорації. — Коли починається вистава, Амріто?
Обидва «вороги», що хвилину тому ладні були зчепитися, вийшли наперед і, вклонившись панові управителю, в один голос шанобливо відповіли:
— Після відправи, ваша милість!
— Ну що ж, це вірно. А закінчити виставу слід перед вечірньою молитвою. Встигнете впоратись до того часу? — спитав дядько, дивлячись чомусь на статую Дургі.
— Звичайно! — хором відповіли актори. — Вечірня молитва о другій годині ночі. Вистава до того часу…
Не вислухавши їхньої відповіді, пан управитель і лікар повернулися й пішли геть. Актори подалися за куліси.
Бхомбол не знав, що й думати. Невже обидва юнаки беруть участь у спектаклі? У гримі й костюмах він, мабуть, і не впізнає їх: адже і в метелику не можна впізнати вчорашню гусінь. От коли один із них гратиме Протапа Сінга, а другий Шокто Сінга, тоді на сцені, можливо, буде справжній бій.
Бхомбол відійшов осторонь, туди, де було не так людно і де сиділи барабанщики. Раптом він помітив хлопця, котрий уранці сміявся з нього в конторі. Він стояв поруч з іншими хлопчаками і, здавалося, з зацікавленням чекав, що робитиме Бхомбол. Та Бхомбол, удавши, що не помітив його, пройшов мимо.