Волонтер
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КД «Проспект-Прес»
- ISBN: 978-966-8899-10-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Волонтер». Краткое содержание книги:
Все це представлено у новій збірці творів відомого українського письменника Дмитра Білого. Роман «Чорне крило» переносить читача у таємничий вир східної містики, із якою герої зіткнулися, потрапивши у буревій громадянської війни, і яка зловісно відбилася на долях уже наших сучасників. Перша частина роману «Поцілунок відьми» розпочинає дивовижну історію кохання, сповнену пристрасті, таємниць і відкриття загадкового світу відьомських чар. Історико-містична повість «Вершниці Власти» відсилає читача у прадавні часи, коли в українських степах точилася боротьба останніх воїтельок — амазонок за збереження своїх таємничих містичних ритуалів. Повість «Волонтер» розповідає про долю юнака, який, потрапивши на Балканську війну в 90-х роках минулого сторіччя, опинився віч-на-віч із незбагненною і демонічною легендою, сповненою кохання і смертельної небезпеки.
Всі твори розраховані на широке коло читачів.
— Ну, якщо примудрився один раз воскреснути, може, і вдруге зможе. Слухай, а якщо це дійсно той самий каер або хтось інший, то як він зміг під своїм ім’ям на шахті працювати?
— Це не питання, працював він з 1954 року, а тоді ще шахти Донбасу відновлювали, нові відкривали, потреба в працездатних руках була, а тут ще Сталін помер, шахта периферійна, запросто міг проскочити, тут і так ледь не половина колишніх каторжан працювала. Так ось, прийшов я додому ввечері, а квартиру мою хтось потрусив добряче, добре, що я за своєю звичкою важливі речі вдома не залишаю й документи, що в цього Байдака знайшов, уранці по дорозі на службу в надійне місце відправив. З того часу почав відчувати, що мене пасти почали і до того ж досить нахабно. А тиждень тому підкатують до мене двоє, одягнуті так офіційно і, не представляючись, запитують — а чи не знайшли ви в будинку Івана Степановича Байдака якісь цікаві документи? Ну я їх, зрозуміло, послав подалі, тобто до себе на службу, мовляв, у справі все записано. Відчув я, що не прості хлопці за мною стежити почали.
— А хто це може бути, есбеушники? — запитав я.
Сергій знизав плечима:
— Хто його знає, в усякому разі професійно стежили…
— А ти не думаєш, що вони й зараз нас випасають?
— Зараз ні, думаю. Я їх за цей тиждень задовбав — навмисно ледь не з сотнею народу зустрівся, до того ж вони ще не впевнені, чи знайшов я те, що їм потрібно. У всякому випадку — шукають ретельно, я дізнався: хату хтось купив і зараз перебудовує, якщо я правильно думаю, не стільки перебудовує, скільки схованку шукає. От якщо її знайдуть і побачать, що вона порожня, ось тоді мені непереливки буде.
Сергій замовк і в його очах знов майнув страх.
Я замислився — розуміння того, що я потрапив до якоїсь загадкової і вкрай цікавої (ще й небезпечної) історії, породжувало в моїй душі азарт і водночас досить обґрунтоване занепокоєння.
— А що ж там за папери були, у цього Байдака?
— Сам дізнаєшся.
— Яким чином? — запитав я, хоча вже почав здогадуватися, нащо я знадобився своєму товаришу.
— Зі мною нічого не трапиться, поки вони шукають документи, тому я думаю, що найкраще буде передати ці документи тобі. Є ще одне міркування, мабуть, набагато більш важливе.
— …?
— Розумію, ти думаєш, нехай і далі собі лежать у цій схованці, так тобі спокійніше буде — і я не я, і хата не моя.
— Авжеж.
— Так ось, — Сергій нахилився ще ближче до мене, — те, що є серед цих документів, має знати ще хтось, вони не повинні зникнути разом зі мною. Підозрюю, що далеко не все так просто, я туди ще дещо поклав, деякі фотки з місця вибуху… а головне, ти саме та людина, яка повинна знати все, думаю, що ти зможеш дати раду цій справі. Ти ще хист до авантюр не втратив? — Сергій досить різко ткнув кулаком у моє плече. Автоматично я відвів його удар м’яким блоком.
— Ну ось, — він задоволено хмикнув, — бачу, що не кидаєш свої вправи.
— А що мені залишається? Книги та у-шу.
— Еге ж, були часи! — з ностальгією зітхнув Сергій, мабуть, згадавши наші заняття в секції. — А з жінками як?
Я знов пригадав Марину, але ця згадка вже не принесла мені болю.
— Та ніяк, — махнув рукою. — Не витримують того, що я вічно перебуваю у світі своїх книг та Тайзі-цюань. Ну, усе на краще, нарешті заживу життям просвітленого даоса.
Тут я згадав про пропозицію Сергія і подумав, що найближчим часом мені таке щастя не світить. Я вже хотів сказати, що кілька днів подумаю, чи мені погоджуватися, чи ні. Але Сергій знов заговорив, тепер про місце, де були заховані документи. Я мовчки слухав і розумів, що в цій історії став невід’ємним персонажем.
Закінчивши розповідь, Сергій підвівся і простягнув мені руку:
— Сподіваюся, зустрінемося, — промовив він і посміхнувся, але мені здалося, що посмішка в нього вийшла досить невпевнена…
7
Як можна потрапити в пастку
Я сидів удома й намагався осмислити — у яку історію втрапив і які наслідки можуть з цього вийти. Нарешті до мене дійшло, що ця історія тільки починається, а як воно далі вийде — час покаже. Принаймні, як казав один французький артилерійський капітан: «Головне розпочати битву, а там буде видно». Тут я подумав, що вже не згадую Марину. Це мене неабияк утішило. «Усе дійсне — розумне,» — згадався мені ще один вислів. Тепер треба було подумати, як діяти далі. За документами я зібрався йти, не гаючи часу, уже сьогодні ввечері. А поки необхідно було навести хоча б якийсь лад у кімнаті. Часу в мене було досить.