Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби

NO DRUGS

NO SEX

NO ROCK-N-ROLL.

Я хотів було виправити NO DRUGS на NO DRUNK, що в моєму випадку виглядало б доречнішим, але передумав.

Горбатенька сестра сьогодні непривітна. Де й поділася її нічна толерантність. Може, я й справді не виправдав її сподівань? Може, справді треба було написати NO DRUNK, але не замість NO DRUGS, а замість NO SEX? — до рок-н-ролу вона, здається, байдужа.

Відпустити мене до появи фрау Де, вона, річ ясна, не погоджується. Синтетичні «Майданек», «Ґетто» і т.п., імплантовані їй у праву лобну ділянку мозку, роблять будь-яку несанкціоновану ініціативу неможливою.

Я курю цигарку за цигаркою, визираючи у вікна. З якого боку, цікаво, вона приходить. Не прилітає ж на мітлі, коли надворі вже розвиднілося (хоч нестиглий місяць ще не встиг сховатися за лаштунки місцевого ландшафту). Хвилини минають надто повільно, але з часом, тобто з його плином, у мене були й не такі пригоди, так що все байка. Я перевіряю вміст кишень і десятки разів прокручую в голові варіанти майбутнього діалогу. Невже в неї прихований ще якийсь сюрприз? Побачимо. Головне — витримка і спокій. І жодних демонстрацій фармацевтичної обізнаності. Сама ввічливість і коректність з нальотом постхірургічної збайдужілості. Хай уявляє себе авторкою невдалої лоботомії. Нехай чується володаркою мого таламусу з гіпоталамусом вкупі, нехай…

— Доброго ранку, куди це ви вже так зібралися? — чую рідний голос за спиною.

— Доброго ранку, Даріє Юріївно. На роботу зібрався. От вас чекаю.

— На роботу? Отако з самого ранку? А процедури? — каже вона, несхвально розглядаючи мої «no drugs» і скручуючи в трубочку свіже число « GESCHICHTE MIT PFIFF».

— Процедури в мене ввечері — ви самі знаєте. Крім того, ми домовлялися. Про денний стаціонар, пам'ятаєте? Сподіваюся, ваше слово таке ж міцне, як і тутешні медикаменти.

— Сьогодні вам ще потрібно побути під наглядом. Як, до речі, сульфазин?

— Чудово. Просто чудово. Буквально відчуваю, як кров моя вже наполовину очистилася. Із задоволенням прийму наступну порцію.

— За вами потрібен нагляд. Може піднятися температура.

— Минуло вже дванадцять годин. Як бачите, все в нормі. До того ж мене чекають на роботі. Як і ви, я не люблю запізнюватися.

— Щойно лише половина дев'ятої. Ви навіть не снідали.

— От якраз маю півгодини на сніданок.

— Де ж ви зараз поснідаєте? В місті ще все зачинене. Хіба нап'єтеся якоїсь кави.

— От і добре. Я звик зранку пити каву.

— Послухайте, я не можу вас відпустити просто так. Тобто я можу вас відпустити, але ж ваші ліки залишаються в нас — а ви за них платили, до того ж мені телефонував головний лікар області й питався про стан вашого здоров'я.

— Стан, як бачите, задовільний. Про ліки не турбуйтесь — я ж увечері повернусь (аякже, чекай мене, любонько, просто в кріслі гінеколога-дантиста), а щодо телефонних дзвінків — запевняю, більше вас ніхто з мого приводу не турбуватиме. Зрозумійте — в мене робота. Мені потрібно годувати сім'ю.

— Будете продовжувати пити — втратите й роботу, і все решта. Ви перетворили життя своєї сім'ї на пекло, — вдасться вона до своїх вбивчих, але заяложених арґументів.

— В пеклі теж іноді хочеться їсти, — намагаюся їй не суперечити, — самі колись переконаєтесь. А зараз я просив би, щоб ви нарешті виконали нашу домовленість і свою обіцянку. Дуже хочеться хоч раз побачити, як ваші слова співпадають з вашими ділами.

Зовні фрау Де ніяк не змінюється. Може, навіть стає ще вродливішою — загадкова природа краси не виключає можливого взаємозв'язку стерильної ненависті з неземною гармонією.

— За кілька місяців ви знову опинитеся тут, і то в набагато гіршому стані, — пророче каркає вона, рвучко дістаючи в'язку ключів і відчиняючи двері.

— Одну хвилину, перепрошую, я, здається, забув у палаті торбину.

Мені трохи лячно повертати від порога, що був уже за крок — тільки переступи, але за всією метушнею я забув попрощатися із сусідами по палаті і не міг не зробити цього.