Электронная книга - «100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки». Краткое содержание книги:
Ця книжка є унікальною: її автори — 25 найкращих сучасних українських письменників. У своїх творах — есе, оповіданнях, нарисах, ліричних етюдах — вони намагалися збагнути та розгадати вічну таємницю любові, побачити її вияви в сьогоднішньому дні. Це розповідь про сучасну людину сучасною ж, як то кажуть, нефільтрованою мовою — такою, яким є саме життя.
Ні, я не поліандрію реабілітую. Я реабілітую — любов.
А «душечку», — як і всіх нас, хто болісно тужить за життям «без затей», всупереч безжальній логіці цього світу, — дві тисячі років тому назавжди зреабілітував інший автор — Той, Хто мовив про жінку, котру неславило ціле місто: «Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила» (Лука, 7:47).
(Можна зрозуміти: люди в тому місті бачили в нечестивиці позірне — поведінку, що суперечила заведеним правилам, — і хитали головами: сука, що з неї взяти… А Він бачив — мотив. І цей мотив був важливіший за всі людські правила й закони.)
От тільки — хто з нас, теперішніх, жінок і чоловіків, чесно озирнувши наодинці з собою своє життя, зважиться визнати, ніби любив «багато»?
Мало, ах, як мало… Скільки б не любив — усе мало. Не ввесь час, не на повну силу. Не до самозабуття (куди там!) — з оглядками, з самоосмикуваннями, з вимушеними відновленнями, раз у раз, «бойової стійки». Ет, та що казати…
Птиці кричать: світанок
Блідне у вікнах мла.
Я скажу й наостанок:
Мало, Боже, жила! —
Стільки дурних стриножень,
Стільки копань упівштих…
Мало любила, Боже, —
Як Ти мені простиш?..
….
…А найліпшу — найточнішу й найуніверсальнішу — дефініцію любові дав, уже в наш час, чотирилітній автор на ім’я Террі (в них у США проводили таке опитування серед малюків):
«LOVE IS WHAT MAKES YOU SMILE WHEN YOU ARE TIRED».
Тобто, «любов — це те, від чого всміхаєшся, коли стомився».
Спасибі, Террі. Гадаю, Христу б сподобалось те, що ти сказав. І знаєш, що ще?.. Дуже можливо, що тієї хвилини, як ти це казав, Він — усміхнувся.
28.01–03.02.2008
ІЗДРИК
ЛЮБОВ У:
Епіграф над титулом:
На прохання внутрішнього цензора слово «любов» у цьому тексті всюди, за винятком титулу, замінено словом «байдужість». Виправити ситуацію можна за допомогою команди «find and change».
Автор
непевності
— Справді? Ви гадаєте, це байдужість? Ви дійсно це маєте на увазі? Невже це правда? Чи це так? Це дійсно так? Ви впевнені? — Хто його знає. — Я цьому не вірю. Я в цьому сумніваюсь. Я вагаюся. Я ще не вирішив… — Я майже вирішив… — Не думаю. Я б цього не сказав. Занадто добре, щоб можна було повірити. — Можливо. Здається, що так. Схоже, що так. Вам видніше. Певною мірою. Важко сказати.
психіатрії
Байдужість — це тимчасовий стан самонавіювання. Формує зв’язки між людьми не байдужість, а прив’язаність. Якщо вже прив’язався, то все — не відв’яжешся. Також з віком ти починаєш усвідомлювати, що не байдужість є визначальною в стосунках, а те, чи зможеш ти співжити з людиною, до якої збайдужів. Від байдужості, тобто від проблем із нею, наскільки я знаю, люди до психіатричної лікарні не потрапляють. Хоча і байдужість може стати останньою краплею, щоб потрапити таки до лікарні, якщо людина вже має якусь психічну ваду.
соціології
Як свідчать результати соціологічного опитування, яке нещодавно провів Центр Разумкова, які були надруковані в останньому номері «Дзеркала тижня», лише 2 % (!) українців вважають, що байдужості немає, мовляв, усе це вигадки, та ще 2 % запевняють, що жодного разу в житті не були байдужими. Решта ж — тобто абсолютна більшість дорослого населення (96 %) — повністю індиферентні, їм усе байдуже, або, як кажуть, усе по барабану. Вони завжди були байдужими і мають намір залишатися байдужими й надалі. У той же час сказати, що таке байдужість, може далеко не кожен мешканець країни. Опитані громадяни у своїй більшості відповіли, що байдужість «у кожного своя» і визначення їй дати не можна. Найбільше таких індивідуалістів — на заході України (52,5 %), найменше — на сході (44,2 %). Але все-таки існують люди, які знають, що таке справжня байдужість.
