Чорна рада 1663 року. Передумови, результати, наслідки

Останні ж були як ніхто інший добре обізнаними з борзненськими подіями, оскільки страта відбулася саме за присутності офіційно уповноважених гетьманом Брюховецьким старшин — генерального обозного Війська Запорозького Івана Цесарського та київського полковника Василя Дворецького.

Самійло Величко зауважував на сторінках свого «Літопису», що страта відбулася «подлуг желанія Бруховецкого» в «городі полку Нежинского Борзні, мечем зостали посеред ринку... докончены...»[252]. Інший літописець, автор «Краткого описания Малороссии», задекларувавши своє негативне ставлення до страти Брюховецьким своїх опонентів, одночасно чи то зафіксував, чи то вдався до свідомої містифікації, аби ще більш випукло представити своє ставлення до мерзенності вчинку гетьмана, оповівши при цьому вияв зовсім непритаманної людям його спеціальності сентиментальності ката татарина, котрий, «смотря на его Сомкову уроду», навіть відмовлявся виконувати свою роботу: «Въ томъ же году онъ Бруховецкій къ прежнему безчинию приложилъ еще: взявши бо Сомка и Васюту подъ свой караулъ и к тому полковниковъ черніговского и лубенского, велілъ головы имъ поутинать въ Борозні городі, не смотря на Сомка, что онъ и лицемъ и возрастомъ хорошъ былъ, паче же завидя злобно, что онъ же былъ воинъ изрядный и въ исполненіи указовъ его царского величества охотный и вірный государевъ слуга (котораго и самъ палачъ татаринъ, смотря на его Сомкову уроду, рубать его отрікался)»[253].

Ще десять козацьких старшин — членів гетьманського уряду, полковників і сотників, полкових урядників (за словами Самовидця — «немало старшини козацкой»[254]), яких 18 червня 1663 р. були взято під варту разом із Сомком, але яким вдалося уникнути його трагічної участі (за словами Самійла Величка, «инніе меншіи товарищи и други их»[255]), генеральний обозний Іван Цесарський і полковник Василь Дворецький доправили з Борзни до Москви, звідкіля їхній шлях проліг до Сибіру[256]. У числі останніх бачимо колишніх полковників Семена Третяка, Матяша Папкевича, Дмитра Чернявського, військових писарів Михайла Вуяхевича і Хому Тризнича, осавулів і сотників Семена і Прохора Кулженських, Левка Бута, Івана Горобея[257].