Чорна рада 1663 року. Передумови, результати, наслідки

Як бачимо, як автор Лизогубівського літопису, так і «Краткого описания Малороссии», робили саме Івана Брюховецького головну дійову особу того кривавого спектаклю, що розгорнувся на Лівобережжі відразу по завершенню Ніжинської ради 1663 р. Саме йому названі автори приписували і «наущення», і «поблажку». Хоча той же Патрик Гордон, описуючи події 18 червня та згадуючи про відстрочку з прибуттям Брюховецького до кафедрального собору Ніжина для принесення гетьманської присяги, як причину цьому називає саме спроби новообраного гетьмана втихомирити стихійні погроми старшин гетьмана Сомка, що вже тоді були готові вибухнути в місті та на його околицях.

Інша справа, що всі попередні акції та заяви Брюховецького ще в статусі претендента на гетьманство лоскотали самі ниці інстинкти знедолених козаків і посполитих. Підтримавши кандидата, котрий врешті таки й зійшов на гетьманство, пауперизовані виборці Брюховецького вважали, що вони вправі негайно ж приступити до реалізації його передвиборної програми, цілком демагогічної за своєю суттю.

Поголоски про погроми в Ніжині швидко поширилися по Лівобережжю і саме під враженням від них населення Переяслава збиралося втікати від «чорнорадівської» вольниці на Правобережжя. Не менш тривожними були влітку 1663 р. настрої і в інших лівобережних містах, а особливо там, де старшина напередодні Чорної ради відкрито декларувала свою підтримку діяльності наказного гетьмана.

І чи не найбільш пафосно закінчується опис результатів Ніжинської «чорної» ради в літописі Самійла Величка: «...зріте сины малоросійскіе нещасть матки вашей и крайню погибель отчизни вашея: єгда бо горделивіи и високодумніи тогдашніи козацкіе властолюбци и междоусоюніи ратники, а отчизни вашея разорители и вас самих нещадніи губители, Виговскій и Пушкар Полтавскій изчезнуша, по них зась Хмелниченко и Сомко прейдоша; тога третій тим подобниі гетьмани и губытели ваши, Тетера и Бруховецкій, народишася...»[238].

Небачене раніше загострення соціальних антагонізмів, розправи над найбільш впливовими представниками лівобережної правлячої еліти та стрімкий злет доти невідомих представників козацького загалу, а також емоційний виклад перепитій виборчого процесу 1663 р. в літописних повідомленнях і перших синтетичних викладах з української історії — дали підстави дослідникам 1930-х років (коли особливо модними були категорії класової боротьби та революційних перетворень як рушіїв соціального прогресу) класифікували прихід до влади Івана Брюховецького влітку 1663 р. не більше і не менше, але як соціальну революцію.