У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона

Іноді я зморювався ще дужче: дивився, не лягаючи, як минає муштра кілька днів поспіль. Яке втішне було тоді повернення до готелю! Вкрившися з головою, я спізнавав таке почуття, ніби вирвався з рук чарівників, ворожбитів, того чортовиння, яке населяє наші улюблені «романси» XVII сторіччя. Сон і вранішнє вилежування ставало тепер чарівною казкою. Чарівною і, може, доброчинною. Я казав собі, що є рада і на пекельні страждання, що, хай би там що, а знайти спокій можна. Такі думки заводили мене дуже далеко.

У дні, вільні від навчання, коли Сен-Лу не міг покинути полк, я часто відвідував його в казармі. Вона була далеко; малося вийти за місто, перейти віадук, обаполи якого тяглися гони й гони. На белебні майже завжди стругав вітрюган, він наповнював собою казарми, зведені по три боки подвір’я, і вони гули, наче вітряні яскині. Я чекав на Робера, зайнятого на службі, біля його дверей або в їдальні, розмовляючи з кимось із його друзів, з якими він мене познайомив (потім, у ті дні, коли Робера не було, я провідував їх); крізь вікно я бачив голі, десь за сто метрів унизу, поля; тут і там нові сходи, ще мокрі від дощу й освітлені сонцем, творили зелені бинди, блискучі й прозорі, як емаль. Розмови іноді перекидалися і на мого друга, і я скоро зрозумів, що всі його тут знають і люблять. Багато хто з рекрутів інших ескадронів, багаті діти буржуа, які не мали доступу в інший світ і бачили його лише здалеку, симпатизували Роберові не тільки за його вдачу — ще дужче вони улягали чарові його великопанства. Частенько суботнього вечора, діставши звільнення й подавшись до Парижа, вони бачили, як цей молодик вечеряє в Кафе де на Пе з дуком Юзеським і принцом Орлеанським. Ось чому його гоже обличчя, його хода переваги-ваги, його недбале салютування, пурхітливий монокль, «фантазі» його зависоких кепі, панталонів з надто, тонкого і надто рожевого сукна — все це зросталося в їхньому уявленні з «шиком». Вони відмовляли в цьому шикові іншим, найелегантнішим офіцерам у полку, навіть величному капітанові, якому я завдячував перший нічліг у казармі і який проти Робера видавався надто надутим і майже посполитим.