Диявол і сеньйорита Прим
- Автор: Коэльо Пауло
- Серия: І в день сьомий... #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Софія
- ISBN: 966-8075-60-9
- Переводчик: Б. Андрущенко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Диявол і сеньйорита Прим». Краткое содержание книги:
Селище стрічає його гостинно, а далі надовго стає місцем дії й виконавцем складного сценарію, вигаданого прибульцем.
Незвичайний герой Коельо ставить усе селище перед необхідністю морального вибору, наслідки якого, можливо, назавжди ляжуть тягарем на мешканців. Це чарівне оповідання про людську душу відкриває реальність добра і зла в кожній людині — і унікальну здатність кожної людини робити між ними вибір.
— Ну ж бо, тепер покажіть, що ви чоловік! — гукнула вона. — Злізьте з дерева, міцно тримайте смолоскип і спрямуйте його в бік вовка.
Чужоземець не ворушився, ніби йому заціпило.
— Ну ж бо! — знову пролунав її зойк, і, почувши його, чужоземець скорився тій владній силі, яка бриніла в голосі дівчини, — силі, народженій жахом, але водночас і здатністю за лічені секунди приймати рішення й здійснювати вчинки, лишаючи острах і страждання на потім.
Він почав спускатися, стискаючи в руці палаюче гілля й не звертаючи уваги на іскри, що, здіймаючись, обпалювали йому лице. Зовсім поруч він побачив спінену, вискалену морду звіра, і страх його помножився. Однак він мусив якось діяти бодай тепер, якщо вже він сидів склавши руки в той день, коли викрали його дружину й убили його дочок.
— Дивіться йому прямо у вічі! — почув він крик Шанталь.
Він скорився. З кожною миттю йому ставало легше: тепер він може дивитися не на зброю в руках ворога, а на нього самого. Тепер вони в рівних умовах, тепер обоє можуть вселити одне одному жах.
Він зістрибнув на землю. Вовк відсахнувся, злякавшись вогню, — він продовжував гарчати й стрибати, але близько не підходив.
— Відтісни його!
Чужоземець зробив крок назустріч вовкові. Той загарчав ще голосніше, вишкірив ікла, проте відступив.
— Наступай на нього! Жени!
Смолоскип тепер палав ще яскравіше, але чужоземець помітив, — ще трохи — і він обпече собі руки. Часу вже не лишалось. Не роздумуючи й пильно дивлячись у лиховісні індигові очі вовчиська, він кинувся вперед. Вовк припинив гарчати й підскакувати, — він повернувся й щез у лісовій хащі.
Шанталь одразу ж спустилася з дерева. Коли тільки вона встигла назбирати з землі пучок хмизу й змайструвати свій власний смолоскип?
— Ходімо звідси! Хутчій!
Куди?
Куди? Невже у Віскос, щоб усі побачили їх разом? Щоб утрапити в нову засідку, де вогонь уже їх не порятує? Відчувши, як у неї болить спина, як колотиться серце, вона опустилася на землю.
— Розклади багаття, — сказала вона чужоземцеві. — Я маю подумати.
Вона ворухнулася і скрикнула: плече пройняв гострий біль.
Чужоземець назбирав хмизу, листя й розіклав багаття. З кожним рухом Шанталь корчилася від болю й глухо стогнала, — мабуть, сильно забилася, залазячи на дерево.
— Нічого-нічого, — мовив чужоземець, дивлячись, як вона страждає. — Ти нічого собі не зламала. Зі мною таке бувало, — у хвилини граничного напруження м’язи скорочуються. Давай я розітру тобі плече.
— Не чіпай мене! Не підходь до мене. Не заговорюй зі мною.
Біль, страх, сором. Можна не сумніватися, — коли вона викопувала золото, чужоземець стояв десь поблизу, він знав (бо супутником його був диявол, а дияволи читають у людській душі, як у розгорненій книзі), що цього разу Шанталь зважиться викрасти зливок.
Знав він і про те, що цієї хвилини все містечко мріяло вчинити злочин. Знав і про те, що злочин так і не буде скоєно, бо ніхто не зважиться на таке, але самого вже їхнього наміру задосить, аби відповісти на його запитання: людина передовсім є носій зла. Знав чужоземець і про те, що Шанталь мала намір утекти, а парі, яке вони уклали напередодні, вже нічого не значить, і він може повертатися туди, звідки приїхав (а звідки, по суті, він приїхав?), попрощавшись із своїми скарбами й підтвердивши власні підозри.
Він спробував було влаштуватися зручніше, але виявилося, що це геть неможливо, — зоставалося тільки сидіти нерухомо. Курилося багаття, — воно утримувало вовка на певній віддалі, але незабаром воно приверне увагу пастухів. Вони підійдуть ближче й побачать їх разом.
Він пригадав, що сьогодні субота. Люди сидять по своїх домівках, захаращених навдивовижу неоковирними дрібничками, прикрашених репродукціями знаменитих полотен, гіпсовими зображеннями святих, і прагнуть розваг, утім незабаром вони матимуть таку розвагу, якої не бувало тут із часів Другої світової.
— Не смій говорити зі мною.
— Я не вимовив ні слова.
«Заревіти, чи що?» — подумала Шанталь, однак при ньому їй не хотілося плакати, і вона стримала сльози.
— Я врятувала тобі життя. Я заробила це золото.
— Це я врятував тобі життя. Вовк збирався напасти на тебе.
Чиста правда.
— Але, з іншого боку, мені здається, ти врятувала щось у моїй душі, — продовжував чужоземець.
Старий трюк. Вона вдаватиме, ніби не тямить, про що йде мова, і це стане чимось на кшталт дозволу скористатися його багатством і назавжди покинути тутешні краї. Тим усе й скінчиться.