Щоденник злодія

— Слово чести, вона розпусниця, — хвалився він мені. — Знаєш, про що мені тільки-но розповіла? Ніколи не здогадаєшся. Що цього вечора вона прийти не зможе, бо має побачення з якимось стариганом, і що старі ліпше платять. Суща повія — ось вона хто! Вона в мене ще погне спину!

Він нервово зім'яв сиґарету, яку дістав із коробки. Він хрипить.

На його зап'ястях сліди від водолазного костюма. З викоту білої майки стримлять руки, наділені силою і характером безтурботного і нахабного чепуруна-матроса.

Під пахвою в нього я догледів витатуювану літеру «А».

— Що це означає?

— Група крови. Коли я служив у Waffen[xxii] CC, то там усі мали таке татуювання.

Не дивлячись на мене, він додав:

— Я ніколи не соромитимусь цієї літери. Ніхто не примусить мене її витравити. Я зважився б навіть на вбивство, щоб її зберегти.

— Ти пишаєшся тим, що служив у СС?

— Так.

Його обличчя навдивовижу схоже на обличчя Марка Обера. Та сама холодна краса. Він змикає руки, відтак підводиться і припасовує свій одяг. Струшує зі свого чуба рештки моху та кори. Перескочивши через огорожу, ми мовчки пробираємося поміж камінням. У натовпі він дивиться на мене трохи сумно і водночас якось лукаво.

— Можна подумати, що нас зґвалтував Гітлер, але мені начхати.

Відтак регоче. Його блакитні очі захищає від сонця пушок вій, він розтинає натовп, повітря, сіверко так владно, що я переймаюся його соромом.

Запізнавшись із Еріком, я його полюбив, потім втратив, а тепер я зустрічаюся з…[xxiii] Як одному, так і другому випало жахне щастя належати до триклятого війська. Колишній драбант німецького генерала досить лагідний. Він кілька тижнів стажувався в таборі, де його навчили орудувати кинджалом, бути завжди насторожі, ладним завжди накласти головою заради порятунку офіцера. Він пізнав сніги Росії, грабував країни, якими проходив: Чехословаччину, Польщу і навіть Німеччину. У нього не лишилося ніяких багатств. Військовий трибунал засудив його до двох років ув'язнення, які він відсидів від дзвінка до дзвінка. Інколи він розповідає мені про той час, і найяскравіший його спогад серед інших — це його нестямна радість, коли він бачив розширені від страху зіниці людини, котру мають убити. Він храбрує на вулиці: ходить лише бруківкою. Вечорами він віддається одним решкою, іншим — орлом.

Душогубство — не найдійовіший засіб для того, щоб опинитися в підземному світі погані. Навпаки, пролита кров, постійна загроза, що нависає над тілом, якому можуть відітнути голову як не тепер, то в четвер (убивця відступає, але його відступ іде по висхідній), і властива йому привабливість — нею наділяють того, хто завиграшки стає на герць супроти законів життя, мають велетенську силу, яку легко уявити і яка не дозволяє зневажати цього вбивцю. Інші злочини ще ганебніші: крадіжка, жебрацтво, зрада, зловживання довірою тощо; саме на них я зупинив свій вибір, тимчасом як мені не давала спокою думка про вбивство, яке невідворотно відмежує мене від вашого світу.