В сталевих грозах
- Автор: Юнгер Эрнст
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-078-8
- Переводчик: Юрко Прохасько
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «В сталевих грозах». Краткое содержание книги:
По обіді наступного дня ми нарешті на кілька днів повернулись у наше любе Душі. Ще того ж вечора ми відсвяткували щасливий перебіг цієї акції кількома ще й як заслуженими пляшками.
1 липня нам припало скорботне завдання поховати на церковному подвір'ї частину наших полеглих. Тридцять дев'ять дерев'яних трун, з виведеними на необтесаних дошках олівцем іменами, опустили поряд у яму. Парох говорив, що «вони змагалися добрим змагом», розпочавши словами: «Ґібралтар — ось ваш знак, і, воістину, ви стояли, як скеля в бурхливому морі!».
В ці дні я навчився цінувати людей, з якими мені судилося провести ще два роки війни. Тут ідеться про одну акцію англійців, навряд чи навіть згадувану у військових повідомленнях, але з якою нам довелося мати справу на відрізку, не розрахованому на великий наступ. При цьому для залоги йшлося, властиво, лише про те, щоби зробити кілька кроків, а саме — подолати коротку відстань, що відділяє пости від входів до штольні. Та зробити ці кроки слід було саме в мить найзапеклішого вогню, що готує наступ, і відчути її хіба що інтуїтивно. Ця темна хвиля, що в ті ночі часто й без наказів, віддавати які не було змоги, крізь лютий вогонь напливала до бруствера, залишилася в моїм серці прихованим символом людської відданості.
З особливою силою вкарбувався в моїй пам'яті образ розтерзаної, оповитої димом позиції, якою я проходив відразу після атаки. Денні пости були вже на своїх місцях, але окопи ще не прибрані. Тут і там помости були вкриті полеглими, а поміж ними, ніби проростаючи з їхніх тіл, уже стояла під багнетами нова зміна. Ця картина викликала дивне заціпеніння — так ніби на якусь мить зникла різниця між життям і смертю.
Увечері 3 липня ми знову повернулися на передову. Було відносно спокійно, втім, невеличкі ознаки свідчили про те, що в повітрі щось витає. Біля млина щось невпинно гуркотіло й грюкало, так ніби обробляли метал. Часто ми перехоплювали загадкові, скеровані на передову якомусь англійському саперному офіцеру, телефонні розмови про якісь газові балони та вибухівку. Від світанку й до останнього променя сонця англійські літаки щільною повітряною заслоною загороджували обоз. Обстріл окопів був значно сильніший, ніж звичайно; відбулася також дуже підозріла зміна мішені, так ніби пристрілювалися нові батареї. Тим не менше, 12 липня нас без якихось особливих прикрощів підмінили, й ми залишались в резерві у Монші.
13-го ввечері наші бліндажі в садах обстріляли з 24-сантиметрових корабельних гармат, велетенські снаряди яких гуркотіли по суворо пласких траєкторіях. Вони розліталися з воістину жахливим громом. Вночі нас розбудили жвавий вогонь і газова атака. Отож ми сиділи в бліндажі довкола грубки, у натягнутих протигазах, усі, крім Фоґеля, який не міг знайти свого і, зазираючи в усі кутки, бігав туди-сюди, в той час як зловтішні побратими, яких він ганяв на муштрі, сповіщали, що запах газу посилюється. Врешті-решт я віддав йому свою другу дихальну капсулу, й він цілу годину сидів навпочіпки за грубкою, що диміла немилосердно, заткавши носа й сопучи крізь свій патрубок.
Того ж дня я втратив пораненими в селі двох людей з моєї чоти: Гассельманові рушницею прострелили руку, а Машмаєра шрапнель поранила в шию.
Тієї ночі нападу так і не було; та все ж, полк знову втратив двадцять п'ять бійців убитими й багато пораненими. 15-го і 17-го нам довелося витримати чергові дві газові атаки. 17-го нас змінили, й ми потрапили в Душі під два важкі обстріли. Один з них застав нас зненацька у фруктовому саду під час офіцерської наради під головуванням майора фон Яроцкі. Попри небезпеку, дуже смішно було бачити, як товариство дременуло навсібіч, шпортаючись, з неймовірною спритністю продираючись крізь живопліт, і блискавично поховалося в усіх можливих шпарках. Одним снарядом в саду моєї квартири вбило маленьку дівчинку, що порпалася у вигрібній ямі.
20 липня ми заступили на позицію. 28-го ми з фенрихом Вольґемутом і єфрейторами Бартельсом та Біркнером умовилися на патрулювання. У нас не було ніякої мети, хіба що трохи посновигати між загородженнями й поглянути, що там нового на нічийній землі, бо на позиції вже поступово робилося нудно. По обіді до мене в бліндаж навідався офіцер шостої роти, лейтенант Браунс, що прийшов мене підмінити, й приніс доброго бургундського. Коло півночі ми перервали посиденьки; я пішов у окоп, де в темному закутку траверса вже зібрались мої супутники. Вишукавши кілька сухих ручних гранат, я в чудовому гуморі переліз через загороду, а Браунс гукнув мені навздогін: «Кулю в шию і в живіт!»