Вогнедан, Повелитель… [uk]

З подальшої розмови з’ясувалося, що Даркан потрапив у полон ще тоді, у Страгії. Він зумів видати себе за страгійця, інакше його б закатували за зраду вітчизні. («Я вітчизні не зраджував, — заявив він гонористо, — а ось оту паскуду, яка зве себе Ірканом, придушив би подушкою…). Весь подальший час він переходив від одного хазяїна до іншого через свій неспокійний норов і постійні намагання тікати. Тікав він власне з однією метою — прикінчити і Лемпарта, і власного сина.

— Осоромили вони мої вуха, — жалівся Даркан ельберійською, — стидно добрим людям в очі дивитись. Ви перший, кому я назвався, бо чогось очі ваші мені знайомими здалися.

— А як ви опинилися поміж мулярів? — спитав Вогнедан з цікавістю.

— Та я був на імператорських роботах в Моані, - сказав здоровань, — Цитадель ми розбудовували. Я-то в основному каміння тягав. Ну й дотягався до того, що дав одній воші в писок, а воша та була наглядачем… На моє щастя якраз того дня набирали людей до Неззу, і я єдиний пішов добровільно. Інакше, мої кісточки уже б і вороння рознесло. Ну, а вас-то чого сюди? Який з вас муляр, та ще з одною рукою… Ніяк не могли меча відняти воріженьки — довелося рубонуть по пальцям?

— О, то довга і сумна історія, — сказав Вогнедан ухильно, — я не люблю оповідати про свої біди.

Повелитель не те щоб не довіряв Даркану, однак тримався від нього на відстані. Хто його знає, чи не змінився простосердий колись моанець за ці страшні часи… Вогнедан не виключав, що Даркана міг підіслати воєвода з метою розговорити бранця. Те що Даркан страждав у полоні, нічого не означало — Хельм Тенп теж був жертвою війни.

Поволі поміж рабами поширилася чутка, що з ними йде Повелитель Ельберу. Виною тому був той же Даркан: на одному з привалів він так вишпетив Чаяну, що чути його було на весь обоз. Воєвода, на щастя не допоминаючись про ім’я зухвальця, наказав висікти крикуна. Даркан переніс хльосту бадьоро, запевняючи Вогнедана опісля, що тутешнє биття нічого не варте проти батогів сторожі Цитаделі.

Якогось дня Даркан, отримавши звичайну пайку черствого хліба і солону рибину, подав Вогнеданові окрім його долі цілий вузлик хлібних уламків і дві рибини замість одної.

— Це від хлопців, — сказав, — вони для вас зібрали ще поїсти. А то, якби не кайдани, так ви злетіли б у повітря.

Вогнедан з хвилину дивився на вузлик. Прикусив губу, наче від болю. Підвівся. До нього обернулися вихудлі обличчя земляків. Більшість було затавровано — чи-то на покару, чи-то, щоб попередити втечу.

— Мої ельберійці, - мовив він голосно, — я щиро вдячний вам за допомогу. Але не відривайте від себе їжу — дивний їсть набагато менше за людину, і виснажується повільніше.