Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

Обоє дітей дивилися в обличчя Лева, коли він промовляв ці слова. І раптом (вони ніколи не зрозуміли, як це сталося) його обличчя здалося їм морем розтопленого золота, у якому вони плавали, й така лагідність та сила розливалася навколо них і над ними та проникала в них, що вони відчули: вони ніколи не були по-справжньому ані щасливими, ані мудрими або навіть живими й притомними раніше. І пам’ять про цю мить залишилася з ними назавжди, тож так довго, як вони обоє жили, якщо коли-небудь вони засмучувалися або відчували страх чи роздратування, думка про цю золоту доброчесність і почуття, що вона тут, десь близько, за якимсь закутнем або за дверима, й робила їх переконаними десь у самій глибині їхнього єства, що все добре. Наступної хвилини всі троє (дядько Ендру ще уві сні) скотилися в шум, спеку та запахи Лондона.

Вони опинилися на хіднику перед парадними дверима будинку Кеттерлі, й крім того, що Відьма, Кінь і власник кеба зникли, усе було достоту так, як тоді, коли вони його покинули. Вони побачили ліхтарний стовп із відламаною сталевою поперечкою; уламки кеба; і натовп. Усі ще розмовляли, й люди ставали навколішки біля пораненого полісмена, говорячи: «Він опритомнів» або «Як ти почуваєшся, чоловіче?», або «“Швидка допомога” приїде через хвилину».

«Оце так! — подумав Діґорі. — Схоже, вся наша пригода взагалі не забрала часу».

Більшість людей дико озиралися довкола, шукаючи поглядом Ядіс та коня. Ніхто не звернув уваги на дітей, бо ніхто не бачив, як вони зникли, й ніхто не звернув уваги, як вони повернулися назад. Щодо дядька Ендру, то через стан його одягу та вимащене медом обличчя ніхто б не зміг його впізнати. На щастя, парадні двері будинку були відчинені й у дверях стояла покоївка, милуючись видовищем (скільки цікавого випало тій дівчині побачити того дня!), і діти без особливих труднощів заштовхали дядька Ендру у двері, перш ніж хтось устиг поставити якесь запитання.