Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Про «Історію Малої Росії» Бантиш-Каменського, якої перше видання появилося в 1822 р., каже Коль, що її написав український шляхтич з старого козачого роду й начальник канцелярії українського генерал-губернатора князя Рєпніна. Видання цеї історії «було в звязку з приготованим у цілій Росії заговором (декабристів), що його вибух у 1825 р. закінчився невдачею. Завданням «Історії» було підняти Україну проти царату».
Про «Історію Русів», говорить Коль, що написана вона «найвірніше, а при тому так вільнодумно, що їй ледви чи доведеться коли-небудь попасти в друк. Але зате її найбільше шанують і люблять та поширюють у відписах по цілому краю. Є округи на Україні, в яких майже на кожному поміщицькому дворі зберігається по примірнику «Історії Русів».
Коль пояснює теж, чим живився той, загальний ще в 30-их роках патріотизм українського громадянства:
«Прості люди з народу виступають деколи підчас особливих свят, беруть бандуру й, співаючи, оповідають історію цілого народу, від величі Києва, Чернигова й інших славних міст їх батьківщини, про колишніх великих князів, про гетьманів, про їх братання з поляками і спільні з ними бої з москалями, татарами і і. Потім про віру батьків, про її поневолення поляками, про повстання проти гнобителів і про зєдинення з москалями, для рятування предківської віри. Нарешті приходять ті співаки до змалювання того, як страшно обманула Україну Москва. Коли вони кінчають, самі зітхають і плачуть, сумно стоять довкола них слухачі. Ті сльози, що майже ніколи не висихають, це найкращий доказ сили й живучости національного почуття й патріотизму серед українців». Та марні були надії українських дворян-конспіраторів на перемогу заговірників.
Дня 14 грудня 1825 р. знявся військовий бунт у Петербурзі, в слід за яким дня 25 грудня збунтувався під Васильковом на Україні т. зв. Чернигівський піхотний полк. Оба зриви, невміло підготовані, придушено зразу, як теж розгромлено всю організацію московських та українських «декабристів». Наступник Олександра - Микола І, стерроризував усе громадянство Росії низкою розстрілів, лісом шибениць і сотнями заслань. Принишкло революційне зусилля в Московщині, притихла сепаратистична стихія на Україні. Вона шукає собі за те ходу в літературі, історичній науці та етнографії, щоби в 40-их рр. найти нове втілення в київському Кирило Методіївському Брацтві.
Харківський гурток
Коштом слобідського дворянства й купецтва, а заходами вельможі Миколи Каразіна, що був повірником царя Миколи І, закладено в Харкові університет (1808). Перший і одинокий тоді на Подніпрівю, найвищий науковий інститут, зразу зробився центром літературно-наукового руху всеї України. Зроджений на грунті, що його зрушив й запліднив своїми фільософічними ідеями Сковорода, харківський університет, не тільки що згуртував довкола своїх катедр цвіт української інтелігенції й жадібної знання молоді, але дав життя та створив умови розвитку для цілої низки культурних ділянок, як журналістика, театр і мистецтво. Правда, і мова навчання на університеті й мова харківських журналів та газет була російська, але й тут і там панував український дух, далекий ще від повної національної свідомости, та близький до неї місцевими традиціями дворянства та любовю й уважливістю для простолюддя.
В одному тільки 1816 р. повстають в Харкові аж три журнали, з яких «Українскій Вєстнік» (1816-1819) присвячував питанням української культури дуже багато місця, а навіть друкував деякі твори (Артемовського-Гулака) українською мовою. Українській старовині, етнографії та літературі були присвячені й збірники-альманахи» як «Українскій альманах» Серезневського та Росковшенка (1831), «Утренняя звєзда» Петрова (1833), «Запорожская Старіна» Серезневського (1833-1838), а в 40-их рр. «Сніп» Корсуна та «Молодик» Бецького.
З круга харківських професорів вийшов і найкращий по Котляревському сатирик Петро Артемовський-Гулак (1790- 1865) автор знаменитої казки-сатири «Пан та собака» й цілої низки «перелицьованих» од Горація та романтичних баляд. Цей дворянин з походження й бюрократ з покликання, хоч і дивився на закріпощення селян, як на щось природне й зрозуміле, всеж таки спочував недолі простолюддя й протестував проти панських зловживань на шкоду кріпаків. Старший від Гулака Григорий Квітка-Основяненко (1778-1843), вихований в атмосфері навчань Сковороди, почав свою літературну діяльність доволі пізно (1816), та й то російською мовою, але бесмертну славу здобув собі щойно як автор української «Марусі», першої, не тільки в нас, але й у европейському письменстві повісти з народнього життя. Його комедія про «Сватання на Гончарівці», написана чистою українською мовою та дві українсько-російські пєси - «Шельменко-деньщик» і «Шельменко-писар» до нині не втратили ще інтересу, а надрукована комедія про «Суматоху в малому містечку» була правзором для «Ревізора» М. Гоголя. Його, писана по російськи, повість «Пан Халявський» була знаменитим епосом життя сучасного Квітці лівобережного поміщицтва, подібно як «Конотопська відьма» була сатирою на козацьку бувальщину з половини XVII ст. Поза «Марусею» такі повісти Квітки, як «Козир-дівка» та «Сердешна Оксана», сягли до основ життя тогочасного селянства й промостили туди шлях грядучим поколінням українських письменників-народолюбців.