Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
І масонські льожі і тайні політичні товариства обняли тоді своєю мережею й Україну. Крім суспільно-політичного характеру набірали вони тут ще й національно політичної закраски. До масонської льожі в Полтаві належав і батько відродженої української літератури - Котляревський, до льожі «Зєдинених Словян» у Києві належали українці, москалі й поляки, що мріяли про вільний союз трьох словянських народів. Пізніше політичне товариство, в яке перемінилася масонська льожа «Зєдинених Словян», мало, по словам одного з членів, на меті «увільнення всіх словян від абсолютистичної влади, знищення національного антагонізму поміж деякими словянськими народами й сполучення їх усіх в одному федеративному союзі. Малося на увазі докладно означити границі кожної окремої словянської держави, запровадити в усіх народів демократично-парляментарну форму влади, скласти конгрес для управи справами цілого союзу й для заміни, в разі потреби загальних основних законів. Кожній окремій державі могла бути дана повна свобода й незалежність її внутрішніх справ…» Рівночасно й всуміж з масонськими льожами існували на Україні тайні політичні товариства. Одно з них, під головуванням повітового маршала дворянства - Василя Лукашевича, просто таки вставило в свою програму - політичну незалежність України. Воно теж підтримувало звязки з конспіраторами гвардійського старшинства при царі Олександрі І, якого смерть мала бути гаслом до загального військового повстання в Росії.
«Сонце в Чигирині»
З полтавської масонської льожі, заснованої в 1818 р. що до неї належали і українські поміщики - Кочубей, Тарновський, Лукашевич та батько відродженої української літератури Котляревський, вилонилося в 20-их рр. XIX ст. тайне політичне товариство з виразно автономістично-сепаратистичними тенденціями. Головував у ньому переяславський, повітовий маршал дворянства Лукашевич, а в «катехізмі» цього кружка, на питання «Де сходить сонце?» було сказано: «В Чигирині». Натяк на гетьманську столицю Хмельницького й Дорошенка оформлював національно-політичні ідеали гуртка. Своїм завданням ставив він відірвання України від Москви й федерацію її з Польщею.
Про настрої й політичну орієнтацію українського громадянства на передодні повстання «декабристів», говорить м. і. лист українського історика Марковича до російського поета, автора поем «Войнаровський» та «Наливайко».
«Чи можу я холоднокровно читати «Войнаровського» і «Наливайка»? Прийміть від мене й від усіх земляків моїх щиру подяку. Ми ще не загубили з очей подвигів великих мужів-українців; в багатьох серцях не погасла ще давня сила почувань і любови до Батьківщини. Ви ще найдете в нас живим дух Полуботка. Ви підносите цілий народ, а горе тому, хто бажає понизити цілі народи, хто старається покрити погордою цілі країни. Вони відплатять йому своєю погордою»…
Німецький подорожник Коль (1808-1878) обїхав літом 1836 р. цілу Україну, від північного кордону через Харків, Полтаву до Одеси. Захоплений природою української землі, самобутністю української культури й чарами побуту, Коль добре приглянувся українському дворянству, козачому та селянському населенню, скрізь завважуючи читку різницю поміж місцевим українським, та напливовим московським елєментом.
Між іншими завважив Коль, що найрізкіше виявляв себе український культурно-політичний сепаратизм якраз у найблизшій батьківщині Котляревського - Полтавщині. «Відраза українців до москалів, їхніх гнобителів, така велика, що її можна назвати майже ненавистю. Ця ненависть, від XVII ст. починаючи, коли Україна попала під московську руку, радше прибирала, аніж тратила на силі; скріплювало її безустанне обмежування прислугуючих Україні привилеїв. Зате українці ніколи не симпатизували з поляками більше, як з часу визволення зпід їхньої влади».
«Українці є дуже кепськими російськими патріотами. Вроджена москалям любов і боготворення царя є для них цілком чужа. Вони слухають царя, бо інакше годі, але на петербурських імператорів дивляться, як на чужих, накинутих собі володарів. Щоби не образити українця, не можна говорити з ним про підчинення його батьківщини Московщині. «Зєдинення», поправляє він зараз розмовця. - «Ми, - каже, - обєдналися з Москвою». Український патріотизм є ще такий живий на Україні, як польський у Польщі».