Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Пять літ до його народження скасовано на Україні останні залишки гетьманського уряду; маючи шість літ від роду, був Котляревський сучасником зруйнування Запоріжської Січі (1775). Чотирнацятьлітнім хлопцем пережив він переміну козачих полків на полки регулярної московської армії. Одним словом, діючий вік і молодість Котляревського проминули в бурхливу добу реформ і перемін, але над ними уносилася також іще свіжа й безпосередня традиція минулого. Відгомін петиції представників дворянства, що станувши в 1767 р. у Петербурзі зажадали однодушно, щоб Україні повернуто права, на яких «гетьман Богдан Хмельницький з усім українським народом приєднався до московської держави», обивався ще безпосередно в уха молодого Котляревського. Позатим і близьке до народньої стихії походження, окруження та виховання, оформили світогляд Котляревського по лінії, висловленій у пізнішій його творчости. Вичувається в ній і дух козацького літописця Величка і фільософа Сковороди і смуток народніх пісень і сміх різдвяних та великодніх віршів.
«Енеїда» Котляревського, що була ніби то «перелицьованням» поеми римського поета Вергілія про мандрівку Енея по землі, небі й пеклі, а на справді була сміхом-сатирою на сучасні Котляревському умови життя українського народу, подібно як його «Ода до князя Куракіна» й пєси «Наталка Полтавка» та «Москаль чарівник» були виявами великої відзивчивости поета на сучасні йому культурно національні питання українського життя. Написав Котляревський небагато, але «те, що написав, злютовано міцно одним не розколеним світоглядом, тверезим поглядом на світ і його події. Діставши від кращих заступників старшого українського покоління, найбільше від Сковороди, гуманітарно демократичну спадщину, Котляревський зумів надати їй живу плоть і кров, мовою живого народу, вбрав у кольоритні образи й ними засівав насіння добра, правди, гуманности й різко оформленої національної свідомости» (С. Єфремов).
«Зпоза жартовливої форми талановитої пародії, що описувала пригоди запрріжських гольтіпак, висувалися інші образки і спогади; саме тоді наші запоріжці блукали світами, не знаходючи собі пристановища - і гіркі гадки мусіли наводити спомини, що викликало це, ніби байдуже оповідання про троянських бурлак. З веселих і часом грубоватих жартів і глузувань вставали образи «вічної памяти Гетьманщини». Вставало народнє життя, змальоване з великою любовю і знанням, будило любов і спочуття до нього. Не диво, що пізніші письменники українського відродження, з Шевченком разом, схилили голови перед автором «Енеїди» й признали його батьком нової української літератури» (М. Грушевський).
«Котляревщина»
Виступ Котляревського осмілив попробувати й своїх сил на українській літературній ниві цілу низку його сучасників, що без його прикладу, булиб на такий крок і не зважилися. Почалося від наслідування форми й жанру Котляревського, а закінчилося виступом справжніх поетичних талантів, що під впливом назріваючого в европейській літературі романтизму, вибили відроджену українську літературу з колодок перших спроб. До таких спроб належить м. і. анонімна «Вояж по Малій Росії генерала од інфантерії Беклешова» (1799) написана не тільки мовою й складом але й з помітними запозиченнями з «Енеїди». Не без таланту був собі земляк і сучасник Котляревського Кость Пузина (1790-1850) що залишив по собі багато всяких од та шкільних віршів, зпоміж яких. «Ода - малоросійскій крестянін» виявляє не тільки талант, але на свій час дуже Вільнодумний і народолюбний світогляд автора, мовляв - «За щож це так, що брат глузує з брата»?… - або «Хібаж не люди ми, хіба які звіряки»? Відповідей на такі питання Пузина не давав, але вже само ставлення таких питань порушувало справу суспільно-національного положення тогочасної України з мертвої точки поміщицького «благоденствія». Неменче цікаву літературну спадщину залишив по собі Михайло Макаровський (1783-1846) автор двох, надрукованих щойно по його смерти (1848) віршованих пес - «Неталан або дві долі разом» та «Гарасько або талан у неволі». Учнями Котляревського були: Остап Рудиковський (1784-1854) автор кількох віршованих байок та казок, Павло Білецький-Носенко (1774-1856), Олександер Корсун (1818-1891), Порфір Кореницький, Степан та Петро Писаревські (батько й син), Степан Александрів автор «Вовкулаки», Кость Думитрашко (1814-1886) з своєю «Мишодраківкою» й нарешті перекладчик св. Письма на українську мову Пилип Морачевський (пом. 1806). Здебільша були це наслідувачі форми й підроблювачі жанру «Енеїди» Котляревського, що їх звели вони на бездоріжжя карикатури й пародії, їх поява свідчить про непереможний вплив «Енеїди», але українська література не має причин благословити їх за «котляревщину». Щасливішим був за те вплив драматичної творчости Котляревського. Батько геніяльного письменника Миколи - Василь Гоголь (пом. 1825 р.) написав під впливом Котляревського кілька драматичних пєс, з яких одинока збережена - «Простак», хоч і близька змістом і формою до «Москаля-чарівника», показує, що «в авторі загинув чималий мистець, що міг би бути не тільки батьком геніяльного сина, а й власною особою заняти визначне становище в літературі». (І. Франко).