Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]

Але криваве видовище скоро добігло кінця. Луки се-кохландійців мали засяг десь ярдів на двісті коротший, ніж важкі арбалети імперської піхоти, а біженці бігли на диво швидко. За деякий час у кочівників вже не стало цілей.

— Це лише розвідувальний а’кеер, — капітан промовив це повільно, цідячи кожне слово крізь зуби. — Думаю, решта наших гостей прибуде на ранок.

— Правильно, пане капітане, — полковник виріс поруч наче з-під землі. — На нас чекає ціла ніч важкої праці. Добра стрілянина, Камінь.

— Дякую, пане полковнику, — десятник арбалетників не припиняв цілитися в передпілля. — Ці нові стріли добре літають.

— Я бачив. Капітане, а ваші люди могли б зайняти оті вершини? — командир Сімнадцятого вказав на скельні плечі, що оточували долину. — Я знаю, що це непросто, але ж — не неможливо?

— Я вже вислав туди кількох розвідників. Подбаємо про це.

А що з тою працею на всю ніч?

— Дякую. Це, — піхотинець стукнув у борт возу, — перша лінія оборони. Але вона надто широка й надто розтягнута. Ця лінія їх лише сповільнить. У самому проході ми збудуємо другу, а потім і третю, цього разу вигнуту. Хочу також окопатися біля підніжжя Лиски, щоб прикривати відступ угору.

Чорний Капітан подивився на нього як на шаленця. За мить наблизив обличчя до полковника і просичав:

— У тебе вісімсот змучених людей, а завтра отам стоятиме тридцятитисячна армія з чаклунами, Вершниками Бурі та боги знають із чим іще. Ти справді вважаєш, що зумієш затримати їх, а тоді ще й відступити на шлях?

Якусь хвилю обличчя іншого офіцера нічого не виражало. Потім він усміхнувся — ледь-ледь. На вид його гримаси шлунок Варгенна наповнився льодом.

— У мене вісімсот людей і ніякої підтримки магією, це правда, пане капітане. Ми втомлені як ніколи. Це також правда. Завтра проти нас встане тридцять тисяч варварів, що звикли до перемог, і про це я теж не забув. Але я не маю іншого виходу. Я можу знищити машини, спалити вози і пропхатися на шлях силою. І тоді цю долину заллє кров. Найімовірніше, ніхто з нас не доживе до наступної ночі, і про це знаю і я, і мої люди. Але ми — срана піхота, яка має завдання битися, захищаючи громадян Імперії.

— Тож це — громадяни Імперії? Меекханці?

— Так, капітане. Це меекханці.

— Не раджу говорити цього голосно, бо тоді вам доведеться битися на два фронти.

Полковник усміхнувся ще ширше.

— Побачимо. Каменю!

— Так точно!

— Залишаю тут п’ятдесят людей під твоїм командуванням. Тримайте отих на відстані. Решта — до риття.

— Слухаюсь!

Командир піхоти зістрибнув із возу. Капітан якусь мить дивився йому в спину.