Останній неандерталець
- Автор: Грешнов Михаил Николаевич
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Переводчик: Борис Тихонов
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Останній неандерталець». Краткое содержание книги:
Обчисливши траєкторію руху, астрономи встановили, що корабель втратив керування, попав у поле тяжіння Сонця і має неминуче загинути. Вдалося розшифрувати сигнали прихідців, які закликали врятувати їх. Назустріч кораблю вирушають космічні кораблі землян…
Про майбуття техніки, про життя на далеких планетах Всесвіту, про моральний обов’язок винахідника перед людством йдеться в оповіданнях цієї книжки.
— Не потрібні польоти!..
— Потрібні, — заперечує Брайнін. — Задля контакту з невідомим нам життям, задля видобування мінералів.
— Але ж — тисячі світлових років!
— Так. Але до далеких світів ми прийдемо з генератором нуль-часу…
Керувати приладом нескладно. Під руками скляне коло — карта зірок, дві блакитні лінії, що перетинаються під прямим кутом; спіймаєш у точці перетину ту чи іншу зірку — і вона з’явиться на щиті. Поворот важеля — електронні прилади збільшують зірку, вихоплюють з неї промінь, вкладають на щит ділянку поверхні, і вже в твоїй владі наблизити його чи розглядати здаля.
— Ідея твого батька… — пояснює Брайнін. — Якби не війна, скільки б було зроблено!
Він мовчить замислившись. Годинник відлічує час. Десь над пустелею летить ніч, повна зірок, і не віриться, що кожну зірку можна взяти і роздивитися, мов книгу.
— Це ще не головне, — Брайнін повертається до Валентина. — Дівчина, берег зеленого моря: усе це в минулому, за сотні, тисячі світлових років од нас. Чекай, поки добіжить промінь… Хочеться говорити з світами, знати, що там! Промінь можна порівняти з річкою. А завдання — плавати по всій річці, пробігти її довжину за мить! Потрібні вітрила…
— І ви знайшли їх!
— Знайшов. Це гравітони, тяжіння!
Євграф Федорович мав рацію: часу лишалося мало. Два дні він не кликав до себе Валентина, не розмовляв з ним. По кімнаті нечутно рухалась Ольга, відмахувалася і од Валентина, і од його запитань. Співробітників на станції було небагато, кожний займався своєю справою, і взагалі Валентина вважали за хлопчиська, приїжджим гостем. Лише старий водій Матвійович хотів погомоніти:
— Родич він тобі чи хто? — спитав.
— Батьків друг… — про Брайніна.
— Др-уг? — здивувався водій. — Он воно що! Скільки знаю його, не чув, щоб слово комусь сказав! Хіба що по роботі. Тут — ні себе, ні кого іншого не жаліє. Побоюються його! — Водій переходив на довірливий шепіт. — Мені що? Натис стартер та й поїхав. А от хто з ним ближче — побоюються: не знають, коли він і спить. До начальства: ні добридень, ні бувайте. З чим приїдуть, з тим і їдуть. Писати на нього пробували — був тут один, як чесно сказати, ледащо. Проте викликали в центр і не повернули… А так — старий правильний, хоч кого спитай!
Увечері другого дня Брайнін покликав до себе Валентина. Побачивши старого, Валентин був вражений: синява розлилася по всьому обличчю, дихав він важко.
— Підвези… — показав на двері. Валентин поставив візка біля столу.
— Оцей білий важіль, — сказав Брайнін, — вмикає генератор нуль-часу. Ось…
Брайнін потяг важіль до упору. Спершу Валентин відчув те ж саме: прірва перекидалася над ним, тисла, потім на щиті спалахнули блискавки, світловий вибух, по якому настала мить суцільної темряви.
— Гравітони, — пояснив Брайнін. — Світлові хвилі надто повільні. За квантовою межею — політ гравітонів. Мільйони світлових років стиснуто до одної секунди. Тяжіння всюдисуще і всепроникаюче. ІВоно поширюється з великою швидкістю.
На щиті виникло химерне фантастичне видіння: невиразний світ під жовтогарячим склепінням небес, чорнильні тіні в непорушній воді, іноді вони підіймалися до поверхні, горбом здувалась хвиля, на мить з’являлося щось слизьке, бридке, схоже на колоду чи мацаки, і занурювалося знову; а вдалині зводився новий скрутень, щоб, прорвавши поверхню, зникнути в безодні. І так безперервно, то в тому, то в іншому місці, наче хтось натягував і відпускав струни, видобуваючи звуки нечутної симфонії. Маслянистий простір здавався безмежним, і у мертвій оранжевій далині зливався з оранжевим небом.
— Можуть статися несподіванки, навіть контакт, — перехід нуль-часу в нуль-простір, — попередив Брайнін. — Я ще не все вивчив у генераторі. Будь обережний!
А чорні струни тремтять, витягуються, сповнені сили й напруги…
Поворот важеля гасить картину…
— Мені зовсім погано… — Брайнін ледве повертає до Валентина голову. — А вночі вирішуватиметься головне. О другій сімнадцять буде доступна Голубника. У Драконі… Координати поставлю сам, — рука похапцем бігав над склом. — Увімкнеш генератор. Заради бога… будь обережний. Мене відвезуть до палати. Чекатиму… Візьми теку, про котру я казав. Зарані не вмикай!
Обличчя Брайніна зрошується потом, дихання переривається.
— Євграфе Федоровичу!..
Непритомніючи, Брайнін показує на двері…
У теці — креслення і розрахунки. Мабуть, Брайнін ретельно готував записи, деякі сторінки — суцільні формули.