Привид часу
- Автор: Савченко Володимир Іванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Наталiя І. Свєчникова
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Привид часу». Краткое содержание книги:
— Так на чому ж тоді тримається твоя «мужність»? На тому, що ти відчуваєш, але висловити не можеш? Це не мужність, а звичайнісіньке нахабство!
— Ні, мужність, пілоте. І не тільки моя — кожного путящого дослідника. Вона тримається на переконанні, що у всьому в природі можна розібратися, не вдаючись ні до господа бога, ні до хаосу. Треба тільки думати, працювати і бути готовим переглянути будь-які знання, навіть освячені віками і авторитетами. І, нарешті, вона ґрунтується на чіткому розумінні мети.
— Мети? — Тоні підняв брови. — А хіба процес дослідження, пізнання, творчості — сам по собі не прекрасна мета?
— Так досліджували б забарвлення метеликів! — спалахнув Аскер. — Вивчали б правопис букви «єр», яку вживали в XVII столітті!
— Тихше! — підняв руку капітан. — Так ми нічого не почуємо.
— Знання здобувають не для того, щоб задовольнити цікавість, творчі інстинкти, — Бруно стишив голос, — і навіть не для досягнення абсолютної істини. Хіба суть у ній, в абсолютній істині? Знання здобувають для того, щоб людині краще жилося, щоб людство розвивалося, щоб воно утвердилось у Всесвіті! І ми летимо здобувати нові знання для людей. Ті знання, що їх уже не взяти від природи на Землі і в Сонячній, скільки не бийся. Можливо, ми здобудемо не так багато, але й ради цього варто летіти. На Землі цього й за п’ять століть не здобудеш!
— Хороший ти чоловік, Бруно Аскер, — зненацька лагідно сказав Тоні. — Сильний і ясний…
Фізик ошелешено подивився на нього: нова каверза?
— Поважаю таку ясність від розуму. Ясність, вироблену працею, досвідом, шуканнями. Заздрю тобі, фізику.
— Ну, ну, прибережи це для мого некролога, Тоні… — ніяково пробурмотів Бруно. Те, що сказав пілот, було йому приємно. Він усміхався, розглядаючи підлогу. — Я теж блукав. Роками бився лобом об стіну, намагався в кабінеті з допомогою самих тільки олівця й паперу знайти «принцип надшвидкості»…
— А що як ми там, біля Г-1920, відкриємо його? — почав мріяти Корнєв. — Принцип подолання простору, часу…
— І людина зможе подорожувати по життю туди й назад! — захоплено підтримав Летьє. — Зробив помилку або працював кілька років не в тому напрямі — повернувся, пережив усе це по-іншому. Га?
— Ну, я не певен, що таке блукання по життю доцільне, — зауважив Корнєв. — От коли б здійснювати міжзоряні польоти без такого страшного витрачання життя — це було б прекрасно.
— Люди — як боги… — Бруно усміхнувся, погладив маківку голови. — Все-таки інтелігент ти, Тоні! Каша у тебе в голові. Ні, не буде цього! Наш світ розвивається за законами, які не залежать від людського бажання. Можливо, і пощастить перевищити швидкість світла в пустоті, або досягти температур, менших від абсолютного нуля, або подолати необоротне розсіювання теплоти. Але блукання по життю туди й назад… — він закрутив головою. — Це не життя, а якийсь містичний інтелігентський міраж! Треба мати мужність жити і діяти саме так, а не інакше, знаючи, що зробленого не повернеш!..
Аскер враз замовк, прислухався. Тоні птахом злетів на місток, завмер біля динаміка відкритого радіозв’язку. Астронавти затихли. Досі антени уловлювали зовні тільки шумові радіовипромінювання Всесвіту — шурхіт хмар міжзоряного іонізованого водню, невиразний шепіт згасаючих зірок, випромінювання далеких галактик. Тепер крізь цей фон, схожий на віддалений шелест морського прибою, пробивались розмірені тонкі звуки: «Пі-і… пі-пі-пі… Пі-і… пі-пі-пі…» Ось «пікання» припинилось, а через хвилину почулося знову.
— Привідний радіомаяк, — прошепотів Корнєв. — Увімкни протиобертання, Тоні.
Невагомість. «Буревісник» нерухомо завис у пустоті, спрямувавши, як вуха, параболоїди антен до Сонця. Сигнали надходили безперервно.
— Привідний. Номер 186, — розшифрував морзянку Летьє.
Бруно обережно поліз по скобах до полиці на протилежній стіні, взяв з неї «Каталог штучних небесних тіл», погортав.
— Приймач маяка працює в смузі 4500–4501 мегагерц. Чутливість — тисячна піковольта. Це малувато, щоб почути нас. Далеко проходимо. Він зв’язаний через проміжний астромаяк з навігаційним пунктом на Плутоні.
— Плутон, — Тоні дивився на динамік, мов на чудо. — Це ж майже Земля! Я там два роки працював!
— Летьє, візьми точний пеленг маяка! — наказав Корнєв. — Аскер, визнач поправку частоти передавача на швидкість віднесення. Готую радіограму. Корнєв розкрив блокнота, накидав текст:
«Увага, Сонячна! Увага, Сонячна! Говорить зореліт «Буревісник»! Говорить «Буревісник»! Ідемо на швидкості 0,91 c повз Систему. Курс — 268 градусів 35 мінут галактичної довготи, 14 градусів 15 мінут північної галактичної широти. Орієнтир: альфа Скорпіона Антарес. Летимо до справжнього місцезнаходження зорі Г-1920. Три наших астронавти летять в анабіозних контейнерах до Сонця. Їх швидкість 0,3 світлової. Стежте за простором у напрямі сузір’я Тельця.