Привид часу
- Автор: Савченко Володимир Іванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Наталiя І. Свєчникова
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Привид часу». Краткое содержание книги:
«Як допомогти тим трьом? Адже експедиція в аварійних умовах… — розмірковував Іскра. — Послати зустрічний зореліт? Розминуться. Та й що це дасть? Зв’язатися? Неможливо, поки не підлетять хоч на два парсеки ближче. Лишається тільки вірити і чекати. Якщо все йшло нормально, то через три-чотири роки вони будуть тут. Треба встановити глибоке спостереження цього сектора простору».
— Дивіться! — Галина показала рукою.
Там, де зоряний розсип обривали чорні зазублини гір, підіймалося сузір’я Оріона. Над пояском трьох яскравих миготливих зірок оранжевою вуглинкою палав Антарес.
Остап Іскра по-новому дивився на знайому зорю. Десь поблизу неї і таємнича Г-1920 — зоря, яка вбирає проміння…
— Скажіть, товаришу голова, — спитала раптом Марина, — а як би ви діяли в такій ситуації?
— Серйозне питання! — всміхнувся Остап Іскра. — Відразу й не відповіси…
Але астронавти дивились на нього так вимогливо, що він зрозумів: пустими словами тут не відбудешся. Для них його відповідь — оцінка експедиції, їхніх справ і вчинків.
Голова Зоряного комітету замислився. Він ще раз причепливо перебрав у пам’яті все, що знав і що йому розповіли тепер, і підвів голову.
— Напевно, так само.
Частина друга
МУЖНІСТЬ
1. МИМО ЗЕМЛІ
Минула тільки хвилина з того моменту, коли втретє спрацювала катапульта, — одна з тих хвилин, які запам’ятовуються краще, ніж часом роки.
Астронавти мовчки прибирали відсік УЗП.
— Тоскно буде, хлопці, — порушив тишу Бруно.
— Тепер ти зможеш перевірити свої розрахунки на практиці, — обізвався Летьє; він закотив штани і почав збирати губкою воду з підлоги.
— Які розрахунки? — не зрозумів Бруно.
— Щодо «часу набридання».
— А-а… Помовчали.
— Даремно ти з нею так… — докірливо кинув Корнєв, повертаючи вбік башту генератора.
Тоні зрозумів, про що мова.
— Ні, недаремно. Може, ми не повернемось. Навіщо їй потім любити спогади? Ждатиме не знати чого. Хай краще скоріше викине мене з голови. Нащо їй псувати собі життя!
— А дитина?
— Дитина?! — Тоні завмер з губкою в руках, на його ноги стікала вода. — Та ти що?
— Невже вона тобі нічого не казала? — здивувався Корнєв. — Оце так… дідько б вас забрав, молодих коханців! — він скрушно ляснув себе по боках.
Бруно спантеличено позирав то на Івана, то на Летьє: він почув про це вперше.
Через день двигуни остигли. Контейнери віддалились од зорельота на вісім тисяч кілометрів, але промінь прожектора наздоганяв їх у пустоті. В телескоп Корнєв розрізняв блискітки, що мерехтіли серед зірок: вони обертались після поштовху катапульти. Ось телескоп ледь помітно зсунувся, блискітки в окулярі зникли. Це Бруно спрямував зореліт на попередній курс. Корнєв вимкнув прожектор. На душі стало спокійно і порожньо.
Все було готове. На дисках автомата набрано «44600» годин: астронавтам доведеться на п’ять років виключитися з життя. Кнопка вмикання тепер була проведена в один з баків.
— До зустрічі коло Сонця! — Летьє вскочив у контейнер.
— До зустрічі!
Капітан заморозив товаришів, вліз у прохолодну воду свого контейнера, оглядівся: через п’ять секунд після того, як увімкнуться генератори УЗП, погасне світло, з двигунів ударить стовп вогню, зореліт розженеться до 0,91 світлової швидкості і летітиме, темний і безмовний, від оранжевої лжезорі за кормою. «Вимикаю час», — подумав Корнєв, набрав у легені повітря, пірнув і натиснув кнопку.
«Вимикаю час». Корнєв мимоволі мало не натиснув на кнопку вдруге. Він був майже певен, що система не спрацювала. Лише згадка про те, що сталось з ним минулого разу, утримала його руку. У відсіку було темно. Вода стала теплою. Мозок і тіло Корнєва зафіксували тільки дві події: погасло світло, вода враз нагрілась.
Капітан обережно виліз з контейнера, намацав на стіні вимикач, засвітив світло.
Нічого не змінилось у відсіку, тільки повітря стало задушливим, пахло залізом. Корнєв зняв кожух з автомата. Еге, так і є: латунні гвинтики позеленіли від дії повітря, олов’яні спаї у схемі стали сірими.
Перш ніж повернути до життя товаришів, капітан зайшов в обсерваторію. Зоряний тунель, у якому летів «Буревісник», виблискував яскравіше, побілів. Корнєв увімкнув протиобертання — тунель розсипався на зоряний порох. Під ногами сліпуче палала біло-жовта зоря. Через невагомість капітанові здавалося, що він падає на неї. «Сонце. Все гаразд».