Сакрал

— Так, — збрехала Тереза і чомусь подумала про власну маму. — Я маю роботу, власне хобі, я митець — малюю картини, в мене заможний батько і досить забезпечений наречений. Що ще потрібно?

Як для доказу високого рівня забезпечення Валентина, Тереза обвела поглядом зі смаком обставлений дорогими меблями кабінет.

Рома простежила за поглядом Терези, але замість заздрості в її очах з'явилася жалість.

— Ти щаслива?

Ні! О Господи, як на світ просилося «ні»! А ще німий крик про допомогу! Вічно заклопотаний батько, пихатий самовдоволений наречений, матір-убивця і демон, що полює на неї.

Як же хотілося од відчаю кричати!

Вона промовчала.

Чим може допомогти Рома?

Вона підвела погляд на свою нову знайому і помітила в її очах, та й в усій постаті, щось не по роках зріле, серйозне, доросле. Щось дуже мудре, затягнуте в оболонку вісімнадцятирічної дівчини.

Але то була лише мить.

Потім Рома підійшла до столу, взяла в руки кілька папірців, розглянула їх і мовила:

— Я знаю, про що тут йдеться. Але… мені потрібно пригадати. До того ж я поспішаю. — Дівчина з тривогою подивилася у вікно. — Коли ти матимеш вільний час для зустрічі?

«Дивна вона, — подумала Тереза. — Зараз глупа ніч, а вона кудись поспішає. І зустріч пропонує, наче власними справами не завалена».

— Не знаю, — відповіла вголос.

Хотілося позбутися нової знайомої. Назавжди.

«Жасмін» кивнула. Невпевнено поклала пожовклі від старості папери на місце і раптом усміхнулася:

— До побачення.

— До побачення, — відповіла Тереза, а коли Рома вийшла, додала: — Світ зійшов з розуму. А може, то я така дивна?

За кілька хвилин світло настільної лампи стало не таким різким, а монітор якось незначно помутнів. Озирнувшись через плече, Тереза зрозуміла причину такої зміни — надворі світало.