Енеїда [Aeneis - uk]

238] Мовить, а той вже готовий виконувать батькову волю. 239] Спершу сандалії: ті золоті він на ноги взуває, 240] Що в піднебесних просторах на крилах несуть понад води 241] Чи понад землю, як вихор. А потім взяв гілку[121], якою 242] Тіні бліді то одні викликає він з Орка, то інші 243] Гонить у Тартар страшний, нею сни навіває і будить, 244] Навіть мерцям відкриваючи очі; керує вітрами 245] Й перепливає він нею по хмарах бурхливих. У льоті 246] Бачить і верх кам’яний, і стіни стрімчасті Атланта, 247] Що досягає верхів’ями самого неба, Атланта, 248] Що його голову, соснами вкриту, обкутують чорні 249] Хмари кругом, і бурі з дощами шугають над нею. 250] Плечі йому засипають сніги, з підборіддя в старого 251] Плинуть потоки, і льодом страшна борода узялася. 252] Вперше отут, на крилах злітаючи рівних, Кілленець 253] Став, з того місця він кинувсь на хвилі усім своїм тілом, 254] Наче той птах, що навкруг узбереж, круг скель, де багато 255] Риби, низько літає над самими хвилями моря. 256] Саме отак, поміж небом й землею літаючи, близько 257] Берега Лівії, всюди піщаного, різав повітря, 258] Йдучи від діда по матері[122] прямо, Кілленський потомок. 259] Щойно ступнями крилатими хиж він торкнувсь сіфриканських, 260] Бачить як той укріпляє фортецю й будинки 261] Ставить нові. У нього при боці був меч, що вогнистим 262] Cписом сяяв, мов зорі; на плечі накинув кирею, 263] Пурпуром з Тіру горіла вона, — дар багатий Дідони, — 264] Золотом ніжно її вишивала. Енеєві зразу 265] Мовить він: «Ставиш підвалини під Карфаген ти високий, 266] Жінці в догоду ти місто красиве, ох горе, будуєш! 267] А про державу свою і призначення власне забув ти? 268] Шле із Олімпу ясного мене повелитель безсмертних, 269] Що потрясає своєю могутністю небо і землю, — 270] З подувом вітру звелів він накази тобі передати: 271] Що ти замислив? Чого у лівійськім краю забарився? 272] Що ж, коли зовсім тебе вже не вабить тих подвигів слава 273] І потрудитись не хочеш уже, щоб ту славу здобути, 274] То пригадай, що Асканій росте, твій потомок, майбутній 275] Твій спадкоємець Іул, якому в Італії царство 276] Й римська належить земля». Це Кілленець сказав і, на слові 277] Цім перервавши, він вигляд відкинув людський і, розплившись 278] В віддалі в ніжну хмаринку, з очей його десь загубився.