Острів Робінзона
- Автор: Фидлер Аркадий
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Острів Робінзона». Краткое содержание книги:
Аркадій Фідлер — автор повісті «Острів Робінзона» — сучасний польський письменник, видатний мандрівник, невтомний дослідник далеких країн. Він написав близько 20 книжок, кращі з яких видані багатьма мовами світу.
«Острів Робінзона» — перша книжка Аркадія Фідлера, перекладена на українську мову.
В Радянському Союзі ця повість видається вперше.
Значно збагатилася наша кухня. Хлопці знали багато дикоростучих плодів та їстівних коренів. Кокосових горіхів нам уже не бракувало: спритні юнаки вилазили на найвищі пальми і збивали їх.
Незвичайна обізнаність хлопців з тутешньою рослинністю незаперечно доводила, що й самі вони походять з місць, не дуже віддалених од мого острова. В один з перших днів зайшла мова про цю справу, надзвичайно важливу для мене, бо я ні на хвилину не переставав вишукувати можливості свого звільнення з острова. Індійці сказали мені, що вони з племені араваків, яке заселяє узбережжя материка. Село, в якому жили хлопці, лежало біля самого моря.
— На узбережжі материка? — перепитав я. — А чи ви не знаєте великої річки, яку іспанці називають Оріноко?
— Я чув про неї, — відповів Арнак. — Біля гирла цієї ріки живуть індійці гуарани, наші вороги.
— Якщо це вороги, то вони недалеко від вас?
— Далеко, пане. Наші воїни пливли на човнах понад берегом моря стільки днів, скільки пальців на обох руках, поки добралися до осель гуаранів.
— А ти знаєш, у якому напрямі пливли воїни?
— Знаю, пане. В тому напрямі, де сходить сонце, але по дорозі вони мусили перепливати через велику затоку.
З цього можна було зробити висновок, що батьківщина хлопців лежала на захід від гирла ріки Оріноко.
Ясні, ділові відповіді Арнака подобались мені. Я з приємністю поглядав на його темнокоричньове обличчя, правильні риси якого, не позбавлені своєрідної привабливості, свідчили про те, що це в усякім разі істота розумна. У нього був вузький, трохи стиснутий рот, прямий ніс і великі, чорні мрійливі очі. Постать мав струнку і відзначався характерною для багатьох індійців задумливістю на противагу молодому Вагурі, який уже через кілька днів, звикнувши до мене, позбувся своєї боязливості і часто вибухав голосним сміхом. Вагура, кремезний хлопець з м'ясистим ротом, широкими ніздрями і живою вдачею, по суті невродливий, являв собою зовсім інший порівняно з своїм старшим товаришем тип, хоч родом вони були з одного села.
На кораблі я знав їх як сповнених жаху, затурканих, одурілих від безперервних тортур звірят. І досі носили на собі з того ганебного часу сліди, яких ніколи не стерти: більшість зубів у них було повибивано, тіла вкриті глибокими шрамами, вуха в обох пошарпані на шматки, у Вагури все ліве вухо було відрізане. Довге чорне волосся їх, на щастя, трохи закривало ці каліцтва. З того часу і в душі їх лишилася тяжка рана, але кожен день на волі щораз більше розвіював їх пригніченість. Найдужче трималось у них постійне недовір'я до всього, що їх оточувало, але все ж як вони змінилися на волі!
Хлопці, як я зрозумів з їх розповідей, потрапили в неволю чотири роки тому. Арнак тоді був у такому віці, як тепер Вагура, а скільки подробиць могло стертись у його пам'яті за чотири роки! Я звернув на це увагу, висловлюючи сумнів у докладності його відомостей.
— Я пам'ятаю, — запевнив індієць дуже поважно, — докладно все пам'ятаю з тих часів.
— А чи немає поблизу ваших осель якихось островів? — Поблизу немає. Перед нами велике море, багато днів пливеш каное, а островів нема.
— Карібське море усіяне різними островами, — сумнівався я. — А ваше море без островів?
— Так, пане.
Дуже жаль, що я так погано знав географію цих місць. Зі слів Арнака я мав не дуже-то ясну картину, а проте не здавався:
— І ніяких островів у вашому селі не знали, навіть не чули про них?
— О, ми чули, пане. Є такий острів, на якому живуть лихі люди. Іспанці. Це вони напали на наше село і захопили нас у неволю. Їм потрібно багато невільників, бо там, у морі, вони ловлять перлини. Невільники ниряють…
— А як же ти потрапив на наш англійський корабель «Добру Надію», коли ти — як кажеш — був у руках іспанців?
— Англійці напали на іспанське судно і відібрали всіх полонених.
— А ти не пригадуєш, часом, як зветься той острів, де є перлини і живуть лихі люди?
Арнак поговорив хвилину з Вагурою по-аравакськи, потім сказав:
— Маргарита, пане.
Цю назву я не раз чув на каперському кораблі. Острів лежав за кілька сот миль на захід від гирла Оріноко і острова Трінідад. На кораблі знали про багатство острова Маргарита і гострили на нього зуби. Поблизу цього острова можна було захопити не одне іспанське судно і взяти багату здобич.
— А чи далеко був цей острів од вашого села?
— Кілька днів швидким каное.
— В якому напрямі?
— В тому, де заходить сонце.
В моїй голові почало прояснюватись. Село хлопців лежало на материку, приблизно посередині дороги між гирлом Оріноко і островом Маргарита.