Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
Він усвідомив, що не слід було говорити. Очевидно, що слово «вечірка» викликало у Форда Префекта нездорове збудження. Чим далі Слартібартфаст розплутував клубок темної трагічної історії Кріккіту та його народу, тим більше Фордом Префектом оволодівало бажання пити, пити і танцювати з дівчатками.
Старий усвідомлював, що краще було б не згадувати про вечірку до останньої хвилини. Та слово не горобець, за хвіст не впіймаєш, і тепер Форд Префект вчепився за цю ідею з завзяттям арктуранської мегап'явки, яка міцно присмоктується до своєї жертви, перш ніж відкусити їй голову і гайнути світ за очі на захопленому зорельоті.
— І скоро ж ми там будемо? — нетерпляче запитав Форд.
— Як тільки я поясню вам, чому ми туди летимо.
— Щодо мене, то я знаю, чому я туди лечу, — проказав Форд і відкинувся на спинку фотеля, заклавши руки за голову. І він видав одну із своїх посмішок, від яких у людей по спині починали бігати мурашки.
Виходячи на пенсію, Слартібартфаст надіявся пожити нарешті спокійно.
Він планував навчитися фати на октравентральному хрюмінорфоні, заманлива, хоч і марна справа, бо у нього не було потрібної для цього кількості ротів.
Він також мав на меті написати ексцентричну і безжально-хибну монографію про екваторіальні фіорди, щоб навіки збити з пантелику вчених, щодо кількох аспектів тієї науки, які здавалися йому важливими.
Та замість того, якогось біса він дозволив умовити себе на погодинну роботу на замовлення Руху за Реальний Час і вперше в житті взявся за справу з усією серйозністю. В результаті цього він, чоловік уже не першої старості, мотається по космосу, намагаючись побороти зло і врятувати Галактику.
Як виявилося, ноша була не з легких, він тяжко зітхнув.
— Слухайте, — провадив він, — в РРЧ…
— Де? — запитав Артур.
— У Русі за Реальний Час, про нього я розповім вам згодом. Тож я уздрів схожість п'яти предметів, що недавно виринули з часового сміття на поверхню реальності, з п'ятьма складовими деталями знищеного Ключа. Я простежив місце знаходження лише двох: Дерев'яного Стовпа та Срібної Поперечки. Схоже, що остання опинилася на якійсь там вечірці. Нам треба поспішити туди і перехопити її, поки кріккітянські роботи її не знайшли, бо хто його знає, до чого це може призвести.
— Ні,— твердо сказав Форд, — ми підемо на вечірку, щоб добряче хильнути та потанцювати з дівчатками.
— Та хіба ти не зрозумів усього, що я…
— Так, зрозумів! — з раптовою і не притаманною йому гарячковістю вигукнув Форд. — Я все пречудово зрозумів. От чому я хочу випити, скільки влізе, і потанцювати зі стількома дівчатами, зі скількома встигну, поки їх ще трохи залишилося. Якщо все, що ти нам показував, є правдою.
— Правдою? То є істинна правда.
— …То на тій суперзірці нам буде кабиця і чхнути не встигнемо.
— Не встигнемо — що? — знову різко втрутився Артур. До цих пір він ретельно слідкував за розмовою і тепер йому не хотілося втратити канву.
— Нам буде кабиця і чхнути не встигнемо, — повторив Форд, намагаючись не втратити запалу, — а…
— Там протяги? — спитав Артур.
— Та їх немає,— розмірено сказав Форд, — немає там ні протягів, ні шансу для нас вижити.
Він зробив паузу, оцінюючи, чи все дійшло. По обличчю Артура пробіг заклопотаний вигляд, який красномовно свідчив про те, що не дійшло.
— Суперзірка, — продовжував Форд так швидко і чітко, як тільки міг, — це небесне тіло, яке вибухає при швидкості, рівній половині світлової з яскравістю мільярда сонць, а потім стає надважкою нейтронною зіркою. Це зірка, яка спалює інші зірки, второпав? На суперзірці ні в кого немає шансів.
— От воно що, — протяг Артур.
— Ти…
— То там буде така висока температура, а від чого б нам там чхати?
— А чому б і не почхати? Та, до дідька. Я просто фігурально висловився. Артур змирився з цим, і Форд продовжив, намагаючись говорити так само завзято, як і починав.
— Ти прикинь, хто ми такі,— вигукнув Форд. — І я, і ти, Слартібартфасте, і Артур — а особливо Артур — ми ж просто дилетанти, диваки, перекотиполе, якщо вам так подобається.
Слартібартфаст насупився, почасти ображено, почасти здивовано, і вже був відкрив рота, щоб гідно відповісти.
— …Е-е… — тільки й спромігся він.
— У жодному разі ми не фанатики, — не вгавав Форд.
— …Е-е…
— І це ключовий чинник. Проти фанатиків ми безсилі. Нам усе до дули, а їм навпаки. Значить, їхнє зверху.
— Багато речей у світі мені не байдужі,— спромігся Слартібартфаст, тремтячим від роздратування і частково від невпевненості голосом.