Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
Форд з Артуром вирішили віддатися долі і перетерпіти муки.
— Божеволіти, так божеволіти, — сказав Форд.
Попереду них сиділи три пілоти, і, звичайно ж, команда аж ніяк не підозрювала про їхню присутність з тієї причини, що насправді їх там не було. Ті ж самі пілоти сконструювали корабель. Саме вони того вечора, йдучи стежиною через пагорб, співали таких чудових душевних пісень. Катастрофа чужинського корабля щось зрушила в їхніх головах. Вони тижнями не відходили від решток корабля, корпалися в обгорілих уламках, намагаючись розгадати всі його секрети і весь час співаючи веселі пісні, які належить співати, коли розбираєш космічний корабель. Потім вони змайстрували свій власний корабель, саме в ньому й опинилися наші космонавти. Це був їхній корабель і тепер вони співали пісеньку і про це, висловлюючи подвійну радість досягнення та володіння. Приспів звучав трохи жалісливо, в ньому виражався смуток з приводу того, що вони змушені були проводити в гаражі довгі днини, далеко від своїх дружин та дітей, які страшенно нудьгували за ними, але підтримували їхній дух нескінченними розповідями про те, як швидко росте цуценятко.
— Вжик! — вони злетіли.
Корабель з гуркотом помчав у небо, ніби достеменно знав, що робить.
— Не може бути, — трохи згодом, коли очуняли від шоку, викликаного пришвидшенням, і стали продиратися крізь верхні шари атмосфери планети, сказав Форд. — Не може бути, — повторив він, — щоб, хоч які сильні були спонуки, хтось міг спроектувати і збудувати такого типу корабель менш аніж за рік. — Не вірю. Доведете — все одно не повірю. — Він замислено похитав головою і втупився в крихітний ілюмінатор — на суцільну порожнечу.
Якийсь час подорож проходила без будь-яких подій, і Слартібартфаст увімкнув прискорену перемотку.
Таким чином, невдовзі вони досягли внутрішнього периметра сферичної, порожнистої зсередини Пилової хмари, яка оточувала їхнє сонце та рідну планету й утворювала, так би мовити, ще одну орбіту.
Простір не просто поступово міняв текстуру та склад. Тепер морок, здавалося, мчав повз них з дзюрчанням і плюскотом. Темрява була дуже холодна, дуже безпросвітна й важка, це була темрява нічного неба Кріккіту.
Холод, глуха темрява згнітили серце Артура, і він гостро відчув, що почувають пілоти-кріккітяни. їхні почуття витали в повітрі кабіни, немов потужні статичні заряди. Зараз вони були на самому переломі історичної самосвідомості свого народу. Це був рубіж, за який жоден із кріккітян не заглядав навіть у мріях, бо їм навіть на думку не спадало, що можна мріяти про щось подібне.
Темрява хмари тиснула на корабель. Усередині панувала історично вагома тиша. Історична місія корабля полягала в тому, щоб виявити, чи є там щось, десь по той бік неба, звідки, напевне, і прилетів корабель, який зазнав катастрофи. Можливо, там був інший світ. Ой, яким дивним і незрозумілим було те припущення для тих, хто жив під замкнутим небом Кріккіту.
А історія накопичувала сили, щоб завдати кріккітянам нового удару.
Повз корабель усе ще струменіла непроглядна всеохоплююча темрява. Здавалося, що вона закутувала його дедалі щільніше і щільніше, ставала дедалі густішою і густішою, стискала дедалі міцніше і міцніше. І зненацька зникла.
Корабель виринув із хмари.
Вони уздріли діамантові розсипи ночі з нескінченними пилинками зірок і їхні душі заспівали величальну страху. ……….
Деякий час вони летіли вперед, а точніше, непорушно висіли на тлі безперестанного зоряного потоку Галактики, яка сама непорушно висіла на тлі безкінечного потоку Всесвіту. Затим вони розвернулися.
— Це все треба усунути, — сказали кріккітяни, прямуючи додому.
На зворотному шляху вони проспівали чимало мелодійних, наповнених глибоким змістом пісень на теми миру, справедливості, моралі, культури, спорту, сімейного життя і знищення всіх інакших форм життя.
Розділ 11
— Думаю, що тепер вам ясно, як усе сталося, — сказав Слартібартфаст, повільно помішуючи свою штучно сконструйовану каву, таким чином перемішуючи вири інтерфейсів між реальними та нереальними числами, між інтерактивними сприйняттями свідомості та Всесвіту, що в свою чергу міняло матриці потаємної суб'єктивності, яка і дозволяла його кораблю переінакшувати саму концепцію часу та простору космосу.
— Так, — озвався Артур.
— Так, — озвався Форд.
— А що мені робити з цим шматком курятини? — спитав Артур. Слартібартфаст окинув його суворим поглядом і сказав: