Істина поруч
- Автор: Бережной Василий Павлович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Істина поруч». Краткое содержание книги:
Супутники… окремі і групові польоти космонавтів… — навколоземний простір опановано! Але це тільки поріг Космосу. Людина, звичайно, не зупиниться на порозі, а помандрує в незміренні простори Світобудови. На черзі — польоти до Місяця, Марса, Венери… Чи р на них життя? І якщо є, то яке воно?
Ось на ці хвилюючі питання й намагається відповісти у своїй фантастичній повісті «Істина поруч» письменник Василь Бережний.
На загадкову планету Венеру потрапляє радянський космонавт Петро Яворович, де на нього чигає безліч несподіванок і небезпек. І Людині з Землі доводиться виявити немало мужності, сили волі й винахідливості, аби успішно завершити важку й відповідальну експедицію.
Поступово храм порожнів, бо, виконавши ритуал, венерійці виходили. Зрештою біля проповідниці залишилося кілька старших чоловіків і жінок та ще той байдужий. Усі вони, за винятком Байдужого, з цікавістю оглядали Яворовича. Петро також пильно вивчав їхні обличчя, постаті. Повні губи, великі очі. Під балахонами окреслюються покаті плечі; руки й ноги мають по п’ять пальців.
Якби замість зеленої була каштанова шкіра, можна б подумати, що вони з Індії чи Лаосу; дуже схожі на тамошніх людей.
«О Людино, ми багато вже чули про тебе, — звернулася в думці проповідниця, — і тепер маємо щастя побачити тебе зблизька».
Великі очі їхні блищали від сліз.
«Мені також дуже цікаво. — подумав Петро. — Буде про що розповісти… От тільки шкода, що не прихопив з собою кіноапарата, ну за те ви мені дасте щось, щоб я міг показати товаришам-космонавтам, та й людям на Землі…»
«Хіба ти підеш від нас? — тривожно подумала Проповідниця. — А оцей символ Золотого Світила?!» — Вона вказала на ліхтар.
«Я мушу повернутися до тих. що послали мене, а цей ліхтар мені просто необхідний. — Побачивши переляк на обличчях венерійців, Яворович додав: — Зрозумійте, це моя зброя».
Але що таке зброя вони не розуміли, а Петро не схотів детально роз’яснювати, щоб не налякати їх, щоб не подумали, що вбивати — одна із досконаліших професій на Землі.
Вони обступили ліхтар, і Петро вловив щось нове у виразі їхніх облич. Нетерпляче поморщився. Ну. як вони не розуміють, що ця річ його і що вона йому просто необхідна?! Стримуючись, пояснив, що ця штука, хоча б він і залишив її, довго світити не буде, «сяде» батарея і все. Це мало втішало венерійців, може, вони й не повірили, бо легенди їхні оспівували вічність світла.
І тоді в Петра з’явилася ідея запалити їм вогонь. Це ж дуже просто: нехай підкидають дровець, і все. Буде їм хоч якась робота Адже вони, власне, зовсім не працюють, бо взяти вирощене природою — хіба ж то праця?
Вогонь… Вони ще не бачили вогню. Певне, атмосфера ховає блискавки в глибині хмар. А первісним людям на Землі вогонь таки справді дало небо: блискавка розчахувала і запалювала дерева…
Дикі люди, мабуть, вважали вогонь добрим духом, оберігали його, навіть обожнювали Але чи добрий він — вогонь? Чи не наробить він тут, на Венері. ще більше лиха, ніж на Землі?
Завагався Петро, але зрештою вирішив, що все залежить від того, як використовувати вогонь Якщо розумно — він корисний, а коли ні, то… самі будуть винні.
В нього була в кишені коробочка сірників, але наскільки її вистачить? Треба навчити їх самим добувати вогонь, вирішив Яворович, це певніше. Кресало зробити ні з чого. Попросив принести сухого паліччя, і коли перед ним поклали добрий оберемок, сказав:
— У кожному з оцих цурупалок є прихований вогонь…
Вмостившись на підлозі, довшу суху палицю обіпер об пояс і затиснув ногами, коротшу взяв обома руками і почав швидке терти. Венерійці стали колом, спостерігаючи за його рухами. Довго тер Яворович, палиці нагрілися, він сподівався, що ось-ось затліються, піде димок, схопиться язичок полум’я… Але вогонь не з’являвся. Піт зросив йому чоло, а палиці навіть не потемніли! «А нехай їй всячина, отакій техніці!» — подумав Петро і вийняв з кишені сірникову коробочку. Так буде легше. Чиркнув сірником, запалив хмиз, і коли заклубочився дим, венерійці злякано відійшли. Про світло вони чули, а про дим. певне, немає нічого в їхніх легендах. Та ось сухі дровця запалали чистим вогнем. Проповідниця рушила до нього, простягаючи руки, і коли б Петро не зупинив її, то, мабуть, згоріла б.
— Це світло пече! — гукнув Яворович. Одірвав у Байдужого — він якраз близько стояв — клапоть балахона і простягнув до вогню. Клапоть так і пихнув.
А вогонь танцював на дровах, наче торжествуючи своє народження, перламутрові стіни ніби ожили, віддзеркалюючи рухливе сяйво Цей каскад світла ще пояскравішав, коли Петро взяв до рук ліхтаря і вимкнув його. Він і сам замилувався грою вогню. Дивився на багаття і думав: «Хоча б же ця сила природи принесла їм користь…»
Тицьнув коробочку сірників у зелену долоню Проповідниці, розповів, як треба поводитися з вогнем. Але йому здавалося, що він мав справу з дітьми.
— Можете запалити багаття десь у долині і весь час підтримувати його… Тільки будьте обережні: щоб вогонь не пожер ваших лісів і будівель. Він боїться води, якщо почне шкодити — заливайте водою.
Проповідниця вийняла сірника з коробочки і довго дивилася на нього, як на якесь неймовірне чудо. Поклала назад, засунула, передала коробочку сусідові, а той, роздивившись, віддав іншому — аж поки коробочка не потрапила в довгу руку Байдужого Петро бачив, як той, навіть не глянувши, затис її в своїй широкій долоні.