Наодинці з собою
- Автор: Антонин Марк Аврелий
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-486-3
- Переводчик: Ростислав Паранько
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Наодинці з собою». Краткое содержание книги:
Для тих, хто в пошуку.
1. Нехай тебе стримує від марнославства ще й те, що ти так і не спромігся ані ціле життя прожити як філософ, ні бодай почати від юних літ{312}: і тобі самому, і всім іншим було ясно, що ти далекий від філософії. І так вже ти вклепався, що й тепер тобі нелегко зажити слави філософа: цьому противиться ціле твоє становище. Тому, якщо ти направду побачив, у чому річ, — кинься тієї слави, а вдовольнися тим, щоб хоча решту життя — скільки ще його буде — прожити так, як бажає твоя природа. Обійми умом те, чого вона хоче, і вже нічим іншим не помикайся. Ти вже стільки проблукав і сам пересвідчився, що ніде не знайдеш доброго життя: ні в силогізмах, ні в багатствах, ні в славі, ані в розкоші. Ніде. То в чому ж воно є? А в тому, щоб робити те, чого дошукується людська природа. Як це робити? Маючи засади, від яких підуть і устремління, і вчинки. Що ж то за такі засади? Ті, що стосуються добра і зла: що для людини не є доброю жодна річ, яка не робить її праведною, второпною, мужньою, вільною; що не є злою жодна, яка не робить людину чимось протилежним до переліченого.
2. У всякому ділі запитуй себе: «Як воно мені? Чи потім не пошкодую?» Ще трохи — й помру, і все зникне; то чого мені ще шукати, коли моє теперішнє діло властиве мислячій, суспільній, рівноправній із богом{313} істоті?
3. Александр, Ґай, Помпей{314} — що вони супроти Діогена{315}, Геракліта, Сократа? Ці — бачили речі, їхні причини, їхню матерію; та й керівна частка в них була своя. А ті — скільки всього мали завбачити, скільком услужити!
4. Хоч лусни, а вони однаково робитимуть те саме!
5. Найперше — не хвилюйся: усе є в згоді з природою Цілого. А невдовзі й взагалі нікого не буде, як ото вже нема ні Адріана, ні Августа. Далі — приглянься до речей, уздри, чим вони є, і пригадай собі, що мусиш бути доброю людиною. Неухильно чини те, чого вимагає людська природа, і говори так, як тобі бачиться правильнішим — щоб тільки доброзичливо, скромно й нелицемірно.
6. Така вже праця у природи Цілого: те, що є тут, — кудись переставляти, у щось перетворювати; звідси брати, туди — нести. Все повертається, тож не бійся, що буде щось нове; все є звичне, та й поділ — рівний.
7. Усяка природа вдоволена собою, коли йде по добрій дорозі; коли не згоджується ні з оманними, ні з невиразними з-поміж своїх уявлень; коли спрямовує свої устремління лише на суспільні справи; коли жадання й нахили зводить лише до того, що в нашій владі; коли вітає все, що вділила спільна природа. Вона — її частинка, як-от природа листка — є часткою природи рослини; але там природа листка є частиною нечутливої й нерозумної природи, яка може зазнати перешкод, а от природа людини — то частка такої природи, яка жодних перешкод не знає, яка і мисляча, і справедлива — адже всім уділяє рівну і справедливу долю часу, єства, причини, діяння, припадкового. Але не за тим гляди, щоб кожна одна доля дорівнювала іншій, а за тим, щоб одні, усі разом, були рівні сукупності інших.
8. — Не маю як читати! — Але ж маєш як утриматися від зухвалості; маєш як побороти насолоду і біль; маєш як стати вище за якусь там дещицю слави; маєш як не гніватися на нечулих і невдячних, а навпаки — ними піклуватися.
9. Нехай ніхто — навіть ти сам — більше не чує від тебе нарікань на придворне життя.
10. Покаятися — це зловити самого себе на тому, що пропустив щось корисне; але добро мусить бути корисним, і гарний та добрий муж має про нього дбати; однак жоден гарний і добрий муж не каятиметься, що пропустив якусь насолоду; отже, насолода не є ні чимось корисним, ні чимось добрим.
11. Ось це — що воно таке саме собою і за своїм устроєм? Що в ньому від єства, від матеріального, а що — причинове? Що воно робить у Всесвіті? Скільки часу існує?
12. Щоразу, коли тобі тяжко встати зі сну, пригадуй собі, що вершити суспільні діла — це згідно з твоїм устроєм і людською природою, а спати — є чимось спільним із нерозумними істотами. Але ж те, що згідне з природою, для кожного і ближче, і спорідненіше, ба й приємніше.
13. Завжди і, по змозі, для всякого уявлення бери на розум природу, пристрасть, діалектику{316}.
14. Хоч би хто тобі трапився — одразу питай себе: «А які в нього засади щодо добра і зла?» Бо якщо має ті чи ті засади щодо насолод, страждань та їхніх чинників; щодо слави й неслави; щодо смерті й життя — то не здивуюся і не зачудуюся, коли саме так чи так чинитиме; і пам'ятатиму, що він конче мав учинити саме так чи так.
15. Пам'ятай: як ганебно зражатися з фігового дерева за те, що родить фіги, так і зі Всесвіту — що родить те, на що родючий; так і лікареві, і керманичу ганебно зражатися з того, що в когось жар або з того, що здійнявся зустрічний вітер.