Наодинці з собою
- Автор: Антонин Марк Аврелий
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-486-3
- Переводчик: Ростислав Паранько
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Наодинці з собою». Краткое содержание книги:
Для тих, хто в пошуку.
16. Пам'ятай, що пристати на бік того, хто тебе виправив, і піти слідом за ним — це свобода; адже це — твоє діяння, звершене за твоїм устремлінням і судженням і згідно з твоїм умом.
17. Якщо це залежить від тебе — чого таке робиш? А якщо від когось іншого — на що нарікаєш, на атоми чи на богів? І те, і те — божевілля. Не треба ні на кого нарікати: якщо можеш — виправ його; якщо ні — виправ його учинок; якщо ж і цього не можеш, то що тобі дасть нарікати? Не варто нічого робити навмання.
18. Померле — не пропадає із Всесвіту. А якщо залишається, то тут і перетворюється, і розпадається на те, на що йому властиво розпадатися (а саме на елементи — і Всесвіту, і його власні); а те — й собі перетворюється, і не ремствує.
19. Усе з'явилося задля чогось: і кінь, і виногроно. Чого дивуєшся? Ось і Сонце каже: «Я з'явилося для якогось діла»; так само й решта богів{317}. А ти — для чого? Для насолоди? Гляди, чи довго протримається таке поняття.
20. Природа намічає кожному його кінець — так само, як і початок, і перебіг. От коли кидають м'яч: хіба для м'яча злітати догори — благо, а летіти додолу чи й упасти — зло? А що доброго для бульбашки в тому щоб триматися, чи злого — щоб луснути? Подібно й зі світильником{318}.
21. Виверни його і споглянь, яке воно стає, коли постаріє; яке — коли захворіє; яке — коли розволочиться.
Усі недовговічні: і той, хто хвалить, і хвалений; і пам'ятущий, і той, про кого пам'ятають. Та ще й у закутку цієї смуги{319}, та ще й не всі там одностайні — навіть зі самими собою; а ціла земля — точка.
22. Пильнуй або предмета, або діяння, або засади, або позначуваного{320}.
Дістаєш по заслузі за те, що радше хотів би стати добрим завтра, ніж бути ним — сьогодні.
23. Коли я щось роблю — зводжу це до добробуту людства; коли мені щось припадає — приймаю це, звівши до богів і до джерела всіх речей, бо все, що стається, із ним пов'язане.
24. Якою тобі бачиться купіль? Олія, бруд, стічна вода, всяка гидь. Такою є кожна частка нашого життя і кожен предмет у ньому.
25. Луцілла — Вера, а потім і Луціллу; Секунда — Максіма, а потім і Секунду; Епітинхан — Діотіма, а потім і Епітинхана; Антонін — Фавстину, а потім і Антоніна. Усе те саме. Целер — Адріана, а потім і Целера{321}. Де вони — ті всі дотепники, ті пихаті всезнайки? А якими ж то дотепниками були і Харакс, і Деметрій Платонік, і Евдаймон{322}, і хто там ще! Усе хвилеве, усе — вже давно мертве: про декого не було навіть короткої пам'яті, дехто увійшов у притчі, а по декому вже й у притчах слід пропав. Отож пам'ятай: або твоя сполука мусить розсипатися, або твій дух — чи то вигаснути, чи переставитися деінде і там знайти своє призначення.
26. Людині те весело чинити, що властиве для людини. А властива їй добродушність до одноплемінців, презирство до чуттєвих відрухів, судження про переконливість уявлень, споглядання природи Цілого і всього, що стається згідно з нею.
27. Три види стосунків: один — до посудини-вмістилища; другий — до божественної причини, через яку все припадає усьому; третій — до тих, із ким живемо.
28. Якщо страждання — це зло для тіла, то нехай воно й скаже про це; а якщо для душі, то вона має як застерегти собі спокій і погідність: не визнавати його за зло. Адже всяке судження і устремління, всяке пожадання і ухиляння йдуть зсередини, а ззовні туди ніщо не може потрапити.
29. Стирай уявлення, ненастанно промовляючи до себе: «А оце вже в моїй владі — щоб у цій душі не було жодного паскудства, жодного пожадання і взагалі жодного хвилювання; натомість дивлюся, якою є кожна річ, і користаю з неї за її вартістю». Пам'ятай про цю владу, яку маєш від природи.
30. І в сенаті, і в розмові з усіма і кожним говори красно, а не прикрашено; вживай здорового глузду.
31. Двір Августа: жінка, донька, внуки, пасинки, сестра, Аґріппа{323}, родичі, свояки, друзі, Арей, Меценат{324}, лікарі, ворожбити… Увесь той двір — вимер. А тепер перейди до інших, де йдеться про смерть не одної людини, як-от до Помпеїв{325}; і до написів на гробах: «Останній із роду». Візьми на розум, скільки ж то їхні попередники помикалися, щоб зоставити по собі спадкоємця, — а комусь довелося бути останнім. І тут — смерть усього роду.
32. Життя треба укладати із вчинків — один по одному; і якщо кожен із них, по змозі, досягне свого, — цим задовільнятися; а в тому, щоб вони таки досягли свого, ніхто не здатний тобі завадити. — А як стане на заваді щось стороннє? — Це — ніщо супроти справедливості, второпності, здорового глузду. — Але ж однаково буде перешкоджати діянню! — То вподобай собі цю перешкоду і, вдумливо перейшовши до того, що тобі краще дається, одразу постав на заміну інше діяння, яке пасувало б до укладу, про який мова.