Наодинці з собою
- Автор: Антонин Марк Аврелий
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-486-3
- Переводчик: Ростислав Паранько
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Наодинці з собою». Краткое содержание книги:
Для тих, хто в пошуку.
6. Скільки ж то тих гучно оспіваних вже кануло в забуття; і скількох оспівувачів уже давно немає!
7. Не соромся, коли тобі помагають: маєш робити те, що пристало, як той воїн, що бере твердиню. Що, як через кульгавість не зможеш видертися на забороло сам, а лише з кимось?
8. Не хвилюйся прийдешнім: коли туди дійдеш — матимеш той сам глузд, яким і тепер послуговуєшся.
9. Усе навзаєм переплетене, і ця сув'язь — свята; ледве чи є щось чуже одне одному, бо кожне упорядковує і прикрашає ту саму всесвітню красу й порядок{273}. Адже Всесвіт — то все в одному, а бог — один у всьому. Одне єство; один закон — розум, спільний для всіх мислячих істот; одна істина. Отож і досконалість є одна на всіх споріднених істот, причетних до того самого розуму.
10. Все матеріальне скоро щезає в єстві Цілого; всяка причина — скоро зводиться до розуму Цілого; всякий спогад — скоро поринає у вічність.
11. Для розумної істоти природне діяння — те саме, що розумне діяння.
12. Правий чи правлений?{274}
13. Той сам глузд, що є в членах тіла, коли вони між собою поєднані, мають і розумні істоти, коли вони — хоч і на відстані, — налаштовані до спільної праці. Це тим більше спаде тобі на ум, коли раз у раз примовлятимеш до себе: «Я — член і учасник тіла, складеного з розумних істот». Але якщо скажеш, що ти не «член-учасник», а навпаки — «відчленована частка»{275}, — то, отже, наразі любиш людей не від усього серця, не до кінця звеселяєшся своїм доброчинством: ти робиш добро для годиться, а не як для себе самого.
14. Чогось стороннього досхочу хай випадає тим, хто може від таких випадків постраждати; нехай і самі постраждалі досхочу нарікають. А я, коли не визнаю того, що мені припало, за зло, — не зазнаю жодної шкоди; і не визнавати цього — таки в моїй владі.
15. Хай там що роблять чи кажуть, а я мушу бути добрим. Так само промовляли б і золото, і смарагд: «Хай там що роблять чи кажуть, а я мушу бути смарагдом і берегти свою барву».
16. Керівна частка ніколи сама собі не докучає: скажімо, не вводить себе в пожадання. А навіть якщо хтось і зміг би нагнати їй страху чи завдати болю — то й нехай: власне визнання ніколи не зверне її у такі закрути.
Нехай тіло само потурбується, щоб від чогось не постраждати, а якщо страждає — нехай про це скаже; а душа, коли настрашена чи зажурена, хоч загалом це визнає, проте аж ніяк не страждає, бо не в стані про таке судити.
Сама собою керівна частка — незалежна, якщо сама себе від чогось не узалежнить; подібно ж і незворушна, і не знає перешкод, якщо сама себе не зворушить і сама собі не перешкоджатиме.
17. Щастя — це добра керівна частка{276} або ж добрий геній. А ти, уяво, що тут робиш? На богів, іди, звідки прийшла; не потребую тебе. Ти прийшла за давньою звичкою, тож не гніваюся; лишень відійди.
18. Боїшся перетворень? Але як без них могло б щось з'явитися? І що для природи Цілого любіше чи ближче? Ось ти — чи міг би скупатися, якби не зазнала перетворення деревина?{277} Чи міг би харчуватися, якби не зазнавала перетворення їжа? Чи будь-що корисне могло б звершитися без перетворень? То хіба не бачиш, що й ти так само перетворюєшся, і це так само конечно для природи Цілого.
19. В усіх тіл, які, наче крізь бистрінь, рухаються крізь єство Цілого, така з ним спорідненість і така співпраця, наче в частин людського тіла — між собою.
Скількох Хрисіппів, скількох Сократів, скількох Епіктетів уже поглинула вічність! Нехай це спадає тобі на думку щодо кожної людини й щодо кожної речі.
20. Маю лиш один клопіт: як би то не вчинити чогось такого, чого не воліє устрій людини, або не так, як він воліє, або чого не воліє саме тепер.
21. Ще трохи — і про все забудеш; а ще трохи — і все забуде про тебе.
22. Лише людині властиво любити й тих, хто помиляється. Так воно й стається, щойно тобі спаде на думку, що хиблять твої родичі, що хиблять через невідання, що хиблять не зі своєї волі; що невдовзі й тобі, і їм помирати; але насамперед — що тобі не завдано шкоди, адже твоя керівна частка не стала гіршою, ніж була до того.
23. Природа Цілого — із цілого єства, наче з воску, — то коника виліпить, то, зім'явши його, зужиє цю матерію на деревце, далі — на чоловічка, далі — ще на щось; але все це постає вельми ненадовго. Нічого страшного для скриньки в тому, що вона зламається, — як і в тому, що її колись змайстрували.