Акваріум

Мене ніколи не цікавило, хто вони, що вони робили і чим жили до моменту, коли моя рука закривала їм доступ повітря, а голка пірнала під шкіру. Я перебирав речі, вже непотрібні їм, і іноді знаходив щось, що могло вказати на рід занять мого нового жучка.

Мені траплялися поети й лікарі, студенти та повії, наукові працівники та спраглі плотських утіх домогосподарки, було декілька дрібного рівня політиків та кілька журналістів.

До речі, зникнення кількох із них повісили на тодішнього президента, я забув, як його звали. І, що найцікавіше, — той так і не зміг переконати загал, що він абсолютно непричетний до цих загадкових зникнень…»

Я тут же пригадав ці історії, про які казав Шенколюк, і мені здалося, що він просто страждав від того, що результати його експерименту абсолютно нікому не помітні, тому і вирішив примазатися до резонансних справ. Дивно, як він не зізнався в тому, що в 2001 році російський літак з громадянами Ізраїлю на борту, що летів над Чорним морем, було збито з його ініціативи.

Несподівана жорсткість, чи навіть жорстокість у методах, якими Шенколюк стримував формування колективної свідомості в акваріумі, мене не здивували. Мало того, що зва­жився на таке, та ще й описує це із дитячим, непідробним захватом. А оці його хлопці, які наводять свої порядки, мені дуже нагадали декого. Та, власне, не когось, а всім знайомі групи людей, які завжди сидять на ланцюгу у влади.

«…завдяки моїм загонам смерті в акваріумі стало спокійно і тихо. Мешканці його були заляканими і покірними, я більше не чекав від них ніякої підлості, бо страх, постійний страх, — паралізує. Спільнота, більшість представників якої чогось боїться, ніколи і нічого не досягне.

А мені тільки цього і треба було. Будь-яка дія породжує протидію — у відповідь на їх намагання втекти я змушений був відповідати жорстокістю, і тепер був готовий на все, щоб зберегти порядок в акваріумі. Я хотів спостерігати за ними, тішитись і постійно мати під рукою, а не дивитись, як вони розвиваються.

Перший час я випускав своїх велетнів дуже рідко, тоді коли мені здавалося, що ситуація загострюється і можна чекати несподіванок. Результат цих рейдів перевищив усі мої навіть найсміливіші сподівання. Люди боялися цих агресивних безжальних тварюк, страх убивав у них навіть найменші потуги до самоорганізації, але згодом я помітив перші ознаки того, що бідолашні приречені жертви вже не дають їсти себе так спокійно, як раніше, і намагаються принаймні відбиватись. Я уважно це записував, розуміючи, що вони, свідомо чи несвідомо, вчаться на своїй слабкості.

Але до пори ситуація не виходила з-під контролю, їм не вдавалося створити нічого суттєвого, вони елементарно не могли впоратися з утричі вищими за них, голодними і злими мудаками.