Тисячолітній Миколай

— Ти б до мами поїхав, а не до мене. Образив ти її.

— Заїдемо ще. Ми оце були в Києві, у Марсельчиної тітки, ну, до тебе зручніше з транспортом… До того ж, у моєму житті намічаються зміни… Я й хотів з тобою… Мама не зрозуміє. Вона далека від цих проблем.

Жінки клопоталися з вечерею, ми з Марком вийшли під зорі. Я повів його до будиночка професора Черкаса, показав бібліотеку, яку заповів мені вчитель.

— Добудуємо ще дві кімнати, влаштую мансарду і переберемося з Оксаною сюди, — пояснив я братові.

— Ти остаточно вирішив заритися тут у землю, а тепер ще й у ці книжки? — спитав він.

— А хіба що?

— Я б так не зміг. Мені потрібний простір.

— Як відомо, сцена — досить обмежений простір, — зауважив я.

— Ет, що там сцена! Від сцени я відійшов!

— Відійшов, не дійшовши? Ти ж переконував мене, що хочеш стати актором, що відчуваєш у собі щось особливе. Я тоді подумав: а чому б Сміянам не подолати земне тяжіння? Чи ж ми тільки хлібороби, гречкосії чи й ще хтось! А тепер же як?

Марко сміявся довго й заливисто на мої слова. Не чув я такого сміху в нього ніколи. Навчився в інституті культури? Артистичний сміх?

— Я не буду гарькати, але тебе, Миколо, засмоктала твоя агростанція. Це вже не земне, а чорноземне тяжіння. А я вирвався на оперативний простір! «Молодим везде у нас дорога…». Попервах, як і ти оце, я недооцінював. Коли мене вже на першім курсі обрали секретарем факультетського бюро комсомолу, я подумав: зайва халепа. А виявилося: це тільки початок. Трамплін! Я ж єдиний на весь інститут виконавець ролі Леніна в п’єсах Корнійчука й Погодіна. Вже я й не беру участі в спектаклях, та однаково: єдиний виконавець! Климушняк, ти ж його пам’ятаєш, секретар обкому, той так і заявив: «Щоб мені на всіх зборах і активах був Сміян!» і скрізь мені — слово. Тільки оголосять мене — все мертве. Ждуть, що скажу. Раз виконавець ролі Леніна, значить довірений-перевірений і скаже, вважай, те, що сказав би сам Ленін. Ну, а коли мене обрали вже й секретарем інститутського комітету комсомолу… Кабінет, телефон… Дзвоню директорові інституту: хотів би з вами зустрітися. А він: не турбуйтеся, Маркерію Федоровичу, я сам до вас забіжу після другої пари… Ну! А тепер така історія. Восени буде обласна комсомольська конференція, і мене рекомендують секретарем обкому комсомолу по пропаганді. Оце я й хотів з тобою порадитися. Марсель в одну душу: згоджуйся! Її тітка теж радить… Я б і не проти, але все-таки боязко…