Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Що стосується трудо-правових наслідків незаконного розпорядження роботодавця, то вони мають визначатись відповідно до наступного. Ст. 141 КЗпП покладає на власника або уповноважений ним орган обов’язок неухильно додержувати законодавства про працю. Тому і розпорядження, які власник або уповноважений ним орган має право давати працівникові, мають відповідати законодавству про працю. Звідси прямо випливає правовий припис, відповідно до якого працівник зобов’язаний виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, які не суперечать законодавству про працю. Із цього правового припису непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким працівник не зобов’язаний виконувати розпорядження, що не відповідають законодавству про працю.

Отже, відносини, про які йдеться, врегульовані законодавством про працю, що виключає застосування до них закону за аналогією. Тим більше неприпустимим було б застосування до цих відносин ст. 41 КК, оскільки відносини, про які йдеться, з одного боку, і відносини, врегульовані ст. 41 КК, — з іншого, не є подібними.

4. Іншим аспектом проблеми неврегульованості/врегульованості суспільних відносин як підстави застосування аналогії закону є врахування урегульованості відносин правовими нормами, які логічно закріплені в актах законодавства. Такі норми є повноцінними регуляторами суспільних відносин. Тому урегульованість суспільних відносин правовими нормами, які логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновків ступеню, від попереднього правового явища до наступного, від протилежного, виключає застосування закону за аналогією. Здавалося б, що все ясно і запитань немає. Проте життя показує, що є. Ще Є. В. Васьковський, вивчивши відповідну наукову літературу, констатував: «Найчастіше зазначалось, що одна й та ж норма може бути підставою для двох висновків: за аналогією і від протилежного[566]. Майже через 50 років цю думку повторював С. Й. Вільнянський[567]. А ще через 60 років В. А. Бєлов здійснив, як видається, вочевидь невдалу спробу розмежувати аналогію закону і висновок від протилежного[568]. На нашу думку, проблеми, яку науковці вирішують більше ста років, узагалі не існує, бо за допомогою висновку від протилежного виявляються логічно закріплені у відповідних нормативних положеннях правові норми, які одночасно виключають застосування закону за аналогією до відносин, урегульованих такими нормами. Аналогією закону заповнюються прогалини у законодавстві. Сам термін «застосування цивільно-правових норм за протилежністю», який вживає В. А. Бєлов, суперечить сутності речей. Є нормативне положення, в якому текстуально закріплена певна правова норма. Є правова норма, яка у цьому ж нормативному положенні закріплена логічно і виявляється за допомогою висновку від протилежного. На цьому фоні «застосування цивільно-правових норм за протилежністю» — це нонсенс. За допомогою висновку від протилежного виявляються логічно закріплені в актах законодавства правові норми, що є повноцінними регуляторами суспільних відносин. За допомогою аналогії закону здійснюється заповнення прогалин у законодавстві. За допомогою аналогії як логічного прийому, що використовується при тлумаченні юридичних текстів, з’ясовується зміст відповідних положень законодавства. Отже, ніяких підстав для порівняння висновку від протилежного і аналогії не існує.