Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
1. Частина перша ст. 8 ЦК визначає підставу, за наявності якої включається механізм регулювання цивільних відносин в порядку аналогії закону, як неврегульованість цивільних відносин «цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором». Це формулювання задовільно узгоджується з іншими положеннями Цивільного кодексу. Воно не враховує тільки того, що застосування аналогії закону виключається також врегулюванням відповідних відносин установчими документами, іншими локальними правовими актами юридичної особи, прийнятими відповідно до вимог законодавства.
Менш вдало визначена підстава застосування аналогії закону у ч. 8 ст. 8 ЦПК і ч. 7 ст. 9 КАС, відповідно до яких аналогія закону застосовується у разі неврегульованості «законом» спірних відносин, відсутності «закону, що регулює відповідні правовідносини». Звідси за допомогою висновку від протилежного із ч. 8 ст. 8 ЦПК і ч. 7 ст. 9 КАС виявляються логічно закріплені в цих законодавчих положеннях правові норми, згідно з якими урегульованість «спірних відносин» (ч. 8 ст. 8 ЦПК), «відповідних правовідносин» (ч. 7 ст. 9 КАС) іншими нормативно-правовими актами не виключає застосування закону за аналогією. Такі правові норми закріплені логічно в ч. 8 ст. і 8 ЦПК, ч. 7 ст. 9 КАС, виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, а тому не можуть застосовуватись усупереч правовим нормам, що текстуально закріплені в ч. 1, 2 ст. 8 ЦПК і ч. 1 ст. 9 КАС і приписують судам застосовувати Конституцію, міжнародні договори, а також інші нормативно-правові акти, прийняті відповідними органами на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Раз приписується застосовувати такі акти законодавства, то відповідні відносини врегульовані (висновок від наступного правового явища до попереднього). А раз є врегульованість, то немає підстави для застосування закону за аналогією.
2. Урегульованість суспільних відносин, хоч би загальними нормами, виключає застосування спеціального закону за аналогією. Так, стосовно сфери дії Господарського кодексу встановлено, що примірні договори рекомендуються органами управління суб’єктам господарювання для використання при укладанні ними договорів. Проте більш конкретно встановлюється, що примірні договори не є суто рекомендаційними, бо сторони за взаємною згодою мають право змінювати «окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст» (абзац третій ч. 4 ст. 179 ГК). Звідси непрямо випливає і при тлумаченні висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким більш суттєві відступлення від примірного договору є неприпустимими. Типові договори, на відміну від примірних, при укладенні договорів сторонами можуть тільки конкретизуватись. Відступати від їх змісту заборонено (абзац четвертий ч. 4 ст. 179 ГК). Оскільки правовий режим примірних і типових договорів у сфері, на яку не поширюється чинність Господарського кодексу, ніколи не визначався, виникає думка застосувати наведені положення до цивільних правовідносин, на які не поширюється чинність Господарського кодексу, а також до трудових правовідносин за аналогією.
Припустимість застосування закону за аналогією в таких випадках може обґрунтовуватись посиланням на подібність відносин за змістом, яка в частині, що стосується цивільних відносин, взагалі є очевидною: майнові відносини у сфері господарювання є відносинами цивільними, на які поширюється чинність не тільки цивільного законодавства, а й господарського законодавства, яким встановлюються «особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання» (ч. 2 ст. 9 ЦК). Але майнові відносини у сфері господарювання і цивільні відносини, на які господарське законодавство не поширюється, розділені законодавцем як предмет правового регулювання з метою встановити спеціальний правовий режим для майнових відносин у сфері господарювання. Законодавець здійснив врегулювання цих відносин окремим кодифікованим актом. Те, що він допустив при цьому субсидіарне застосування цивільного законодавства до майнових відносин суб’єктів господарювання, не спростовує той факт, що для цих відносин законодавець встановив особливий правовий режим. Законодавець, визначаючи юридичну силу примірних та типових договорів у ч. 4 ст. 178 ГК, мав на меті, як це видно із змісту цієї частини, обмежити можливість вільного волевиявлення сторін при укладенні господарських договорів. Стосовно цивільно-правових договорів, на які чинність господарського законодавства не поширюється, законодавець здійснює зовсім інший підхід. Він декларує свободу договору (ст. 627 ЦК), як правило, надає сторонам право відступати від положень актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 6 ЦК), а стосовно цивільно-правових договорів з участю споживачів встановлюється, що умови договорів не можуть обмежувати права споживача (ч. 9 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів»), а отже, включення до договорів більш сприятливих для всіх споживачів умов визнається припустимим.