Борва мечів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #3
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Борва мечів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: вересень 2013—грудень 2014 рр.
Перша редакція, виправлена: 21 лютого 2015 р.
— Мої брати піднеслися до Палат Світла і сіли поряд із Господом, — сказав Деван, коли батько приніс йому звістку про загибель чотирьох старших братів. — Я молитимуся про них коло ніч-ватри. І за вас, пане батьку — щоб ви йшли у світлі Господньому до кінця ваших днів.
— Доброго ранку, пане батьку, — привітався малий, побачивши Давоса.
«Він такий схожий на Дала у його роки» — подумав Давос. Його старшенький, щоправда, ніколи не вбирався так справно та коштовно, як Деван, королівський зброєносець. Але вони мали однакові — прості та грубуваті — обличчя, однакові — чесні та відверті — карі очі, однакове — не надто пишне, але неслухняне — брунатне волосся. Деванові щоки та підборіддя вкривала ледь помітна пухнаста білява порость, якої соромилася б і добра бросквина, та хлопець страшенно пишався своєю «бородою». «Саме так, як колись пишався Дал.»
З трьох дітей за столом Деван був найстарший, але Едрік Шторм — на два вершки вищий, ширший у грудях і плечах. Цим він скидався на батька — так само, як і тим, що ніколи не нехтував вранішнім навчанням з мечем та щитом. Ті, хто пам’ятав Роберта і Ренлі дітьми, казали, що байстрюк схожий на них куди більше, ніж Станіс — вугільно-чорним волоссям, глибокими синіми очима, ротом, щелепою, вилицями. Лише вуха нагадували, що з боку матері він походить од крові Флорентів.
— Доброго ранку вам, мосьпане, — додав своє вітання Едрік.
Хай яку завзяту і погордливу вдачу мав королівський байстрюк, усе ж вихователі — маестри, каштеляни та майстри-мечники — добре навчили його чемності.
— Ви прийшли від пана дядька? — спитав він. — Як ся мають його милість король?
— Король живий-здоровий, — збрехав Давос. Насправді Станіс нагадував кощавого мерця, вийнятого з могили. Та навіщо казати таке хлопцеві, наче йому іншого клопоту мало? — Сподіваюсь, я не завадив вашому навчанню.
— Ми саме скінчили, мосьпане, — запевнив його маестер Пилос.
— Ми читали про короля Даерона Першого!
Принцеса Ширена була мила, сумна, лагідна дитина, з вроди якої добряче познущалася доля. Станіс подарував їй важку кутасту щелепу, Селиса — флорентівські вуха, а самі боги у своїй жорстокій мудрості вирішили додати до природних дарів ще й сіру лускачку. Хвороба, пережита у колисці, лишила одну щоку та половину шиї сірою, твердою, потрісканою — але на щастя, зглянулася на життя дівчинки та її зір.
— Той король звоював Дорн у лютій війні. Його прозивали Юним Драконом!
— Він вклонявся облудним богам, — мовив Деван, — та в іншому то був великий король, відважний у битвах.
— Так, він був відважний, — погодився Едрік Шторм, — але пан батько — відважніші. Юний Дракон ніколи не перемагав у трьох битвах одного і того самого дня!
Принцеса витріщила на нього круглі очі.
— Невже дядечко Роберт виграв аж три битви упродовж одного дня?!
Байстрюк кивнув.
— Це сталося, коли вони уперше приїхали додому і скликали корогви. Князі Грандісон, Каферен та Зруб хотіли з’єднатися при Перелітку і рушити на Штормолам. Та пан батько взнали про їхній задум від таємного повідомника і миттю помчали на них з усіма лицарями та зброєносцями. Поки заколотники збиралися у Перелітку, пан батько розбивали їх поодинці, не дозволяючи з’єднатися. Князя Зруба вони перемогли у двобої, а ще полонили його сина на прізвисько Срібний Топір.
Деван подивився на Пилоса.
— Невже саме так і сталося?
— Я ж сказав, ти не чув?! — роздратувався Едрік Шторм, не даючи маестрові відповісти. — Пан батько подолали усю силу трьох князів, а самі билися так відважно, що князь Грандісон та князь Каферен згодом стали їхніми вірними підданими, а з ними і Срібний Топір. Ніхто ніколи не перемагав мого батечка!
— Не варто вихвалятися, Едріку, — зауважив маестер Пилос. — Король Роберт зазнавав поразок, як і кожен воїн. Князь Тирел подолав його при Ясенброді, та й у турнірах супротивники часто брали над ним гору.
— Але ж пан батько перемагали частіше, ніж програвали! Вони убили принца Раегара на Тризубі!
— Справді так, — погодився маестер. — Але перепрошую — зараз я мушу приділити увагу князеві Давосу, який так терпляче очікував своєї черги. Назавтра ми читатимемо ще з книги короля Даерона «Завоювання Дорну».
Принцеса Ширена та хлопці чемно подякували за урок і вийшли. Маестер Пилос підсунувся ближче до Давоса.
— Чи не хочете і ви, пане мій, спробувати «Завоювання Дорну»? — Він штовхнув через стіл тонку книжку, переплетену в шкіру. — Король Даерон писав просто, але вишукано, а сама оповідь багата на кров, битви та звитяги. Вашого сина вона цілком захопила.