Лінкольн у бардо
- Автор: Сондерс Джордж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-622-0
- Переводчик: Андрей Маслюх
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Лінкольн у бардо». Краткое содержание книги:
ганс воллмен
Далі ми проминули місцинку, де тісною купкою мешкали М. і Дж. Бойдени, Ґрей і Геббард.
роджер бевінс ііі
Й опинилися у неглибокій улоговині, яка навесні густо заростає наперстянкою та рудбекією.
ганс воллмен
Тепер вона, втім, скидалася радше на чималеньку сіру хащу, що впала у зимову сплячку.
роджер бевінс ііі
Звідти на нас позирало двійко по-зимовому в’ялих птахів.
ганс воллмен
До нашого роду-племені птахи чомусь особливої довіри не мають.
роджер бевінс ііі
Чимчикуючи вниз дальнім схилом Північного пагорба, ми привіталися з Меркелем (його хвицнув бик, але він усе ще сподівався піти до танцю), Постербеллом (вигляд у цього франта був уже геть не той, що колись, та він і далі палко прагнув, щоб у нього відросло волосся, щоб у яснах знову з’явилися зуби, щоб м’язи рук не нагадували більше якісь обвислі стяжки, щоб йому принесли парадний костюм, і плящинку парфумів, і букет квітів, а тоді вже він знову вирушить причаровувати жіночі серця…), а ще з містером Вестом та його дружиною (потрапили сюди після пожежі, якої не мало трапитися в принципі, адже вони завжди були страшенно скрупульозні й обережні в усьому, що стосувалося використання в домі вогню) і з містером Діллом (той знай задоволено бубонів: мовляв, у внука в університеті чудові результати, оце навесні вже й диплом отримає — жду не діждусь).
ганс воллмен
Потім ми пройшли повз Тревора Вільямса, який колись був мисливцем, а тепер сидів перед велетенською горою всяких-різних тварин, яким свого часу вкоротив віку: тут були сотні оленів, тридцять два чорні ведмеді, троє ведмежат, незліченні єноти, рисі, лиси, норки, бурундуки, дикі індики, бабаки та пуми; достолиха мишей і щурів, чортова гибель змій, сотні корів та телят, один поні (його він збив візком) і тисяч двадцять розмаїтих комах. Кожну з цих істот Вільямс мав тепер потримати в руках, уділяючи їй увагу й любов пропорційно до страху, якого вона зазнала, прощаючись із життям. Минав час, і коли уваги й любові виявлялося достатньо, тварина піднімалася і йшла (летіла, повзла) собі геть, а гора перед Вільямсом трішечки меншала.
роджер бевінс ііі
І все одно була височенна — майже така, як шпиль дзвіниці заввишки.
ганс воллмен
Мисливець із Вільямса був колись дуже вправний, тож попереду на нього чекали ще роки й роки важкої праці.
роджер бевінс ііі
Тримаючи на руках телятко, він окликнув нас і попросив скласти йому товариство; мовляв, добрий це труд, от лише самотньо — страх, бо ж навіть встати і прогулятися не можна.
ганс воллмен
Я пояснив, що ми тут у нагальній справі й затримуватися не можемо.
роджер бевінс ііі
На знак того, що все зрозуміло, містер Вільямс (славний чолов’яга, після навернення на добро — незмінно веселий, похмурим його тут ніколи й не бачили) помахав нам ратичкою свого теляти.
ганс воллмен
XXXVIII
Незабаром ми підійшли до масивного хвороб-дому Кольєра; він був з італійського мармуру, обсаджений трьома концентричними колами троянд, з двома багато оздобленими фонтанами обабіч (щоправда, тепер, узимку, води в них не було).
роджер бевінс ііі
Коли маєш чотири будинки, і п’ятнадцятеро садівників тільки те й роблять, що доводять сім твоїх садів і вісім рукотворних потічків до бездоганного стану, то хоч-не-хоч доводиться весь час бігати поміж усіма тими будинками та від одного саду до іншого… тому воно, може, й не дивно, що якось пополудні, кваплячись перевірити, як там справи у кухаря з приготуванням обіду для членів правління одного з наших улюблених доброчинних закладів, ти раптом відчуваєш непереборне бажання трохи перепочити, опускаєшся спочатку на одне коліно, потім — на друге, а тоді просто падаєш долілиць, і тебе, неспроможного підвестися, перевозять сюди для тривалішого відпочинку, та вже невдовзі з’ясовується, що жодним відпочинком тут навіть не пахне, бо ж відпочиваєш ти лише на вигляд, насправді ж постійно тільки те й робиш, що непокоїшся через свої повози, сади, меблі, будинки і т. д., адже все це терпляче очікує (принаймні так сподіваєшся) твого повернення і не потрапило, боронь Боже, до недбалих та безгосподарних рук когось Іншого, який узагалі нічого такого не заслуговує.
персіваль кольєр—«шарах»