Лінкольн у бардо
- Автор: Сондерс Джордж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-622-0
- Переводчик: Андрей Маслюх
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Лінкольн у бардо». Краткое содержание книги:
Мушу, отже, шукати й шукати відповідь на запитаня: що ж тримає мене в сьому безконечно печальному місці?
капітан вільям прінс
Тут з-під невисокого хвороб-насипу вирвалася зненацька, немов дике створіння з клітки, якась постать і заходилася походжати туди й сюди навкруги, стривожено зазираючи в обличчя містерові Мюллеру, місіс Спаркс та іншим.
роджер бевінс ііі
Вояк.
У формі.
ганс воллмен
Не бі-ійся, протягнув хтось із юрби. Ти був у тій старій місцині, а тепер — тут, у новій.
роджер бевінс ііі
Вояк зробився прозорий, майже невидимий — таке часом трапляється з нами у моменти сильного хвилювання, — а тоді повернувся сторчголов до своєї хвороб-ями.
Та вже за мить знов опинився назовні, з виразом якогось тужливого подиву на обличчі.
ганс воллмен
Дружинонько моя люба, Голубонько моя Лоро
У моїй в’язниці лежить якась дуже схожа на мене мішура. Я допіру її оглянув. Моя родимка на щоці, моя, нестеменно моя лінія волосся. Дивитися на ту мішуру якось неприємно. На обпеченому (!) обличчі — сум. А на тулубі — важка рана, про яку не хочеться й
Я тут у пастці і бачу, от сеї миті бачу, що маю зробити, аби опинитися на свободі.
Просто сказати ПРАВДУ — і все буде
Ох, не можу я сього сказати, а треба, треба ж?
Чую, серцем чую, що треба, бо інакше
зостануся на завжди
у сій печальній та жаскій
Лоро, відішли малят, їм не варто чути того, що буде далі.
Я злягався з молодшою з тих двох. Так, злягався. У тому вбогому сільці. Ми з молодшою злягалися, і вона сягнула по мидальон, який ти мені дала, і спитала А добра з неї дружина? сиділа тоді на мені, і стиснула мене стегнами, і дивилася мені в очі, щоб зневажити твою Честь, але запевняю тебе, такої втіхи я їй не зробив (хоч вона стиснула мене ще двічі й очей не відводила) і не заплямував ні твого імени, ні пам’яти, хоча, щоб сказати вже всю ПРАВДУ (й отримати відтак змогу покинути сю місцину), мушу відверто зізнатися: коли вона зігнулася наді мною і почала вкладати мені до уст свої жіночі Принади, спершу одну, потім другу, і питатися А твоя дружина теж так робить, вона теж така шалена? я лиш хрипко зітхнув, і нам обидвом було зрозуміло, що се означало Ні, моя дружина так не робить, вона не така Вільна. І далі весь час, доки ми з нею злягалися у тому брудному перекошеному сараї, де у жалюгодній колисці спало троє малюків, а у Дворі галайкотіло двійко її блідих Сестер і Мати, вона не випускала того мидальона з руки, коли ж було вже по всьому, спитала, можна лишити його собі? Але тоді злощасна хіть уже мене покинула, тож я різко відповів, що ні, не можна. І пішов до лісу. І гірко там плакав. І з достеменною Ніжністю думав про тебе. І вирішив, що найкраще буде обманути.
Обманути тебе.
капітан вільям прінс
Обхопивши руками голову, спотикаючись і заточуючись, він тепер без упину крокував, описуючи широкі кола довкруг.
роджер бевінс ііі
Високо у небі світив Місяць, і я сказав собі, що іноді заради миру та спокою треба шкодувати тих, кого любиш. Так я й робив. Досі. Мав намір росповісти тобі про се не листовно, а віч-на-віч. Може, зумів би тоді вкласти у свої слова стільки тепла, що се хоч трохи зм’якшило б удар. Та становище моє, здається, зовсім безнадійне, і додому мені вже не вернутись. Тому й кажу тобі, взиваю до тебе голосом, у якому немає нічого, крім правди (я пирдолив молодшу з тих двох, так, я се робив), у надії, що ти і Той, хто чує всіх і всім прощає, почуєте, і все мені відпустите, і дозволите покинути сю паскудну…
капітан вільям прінс
І тут ми побачили біля обеліска сліпучий зблиск і почули вогнезвук, пов’язаний із явищем спалаху світлоречовини, — давно знайомий, а проте мороз від нього пробирав поза плечі так само, як і першого разу.
роджер бевінс ііі
І він щез.
ганс воллмен
Згори дощем опали потріпані формені штани, сорочка, чоботи й дешева залізна обручка.
роджер бевінс ііі
Деякі з упослідженіших представників люду, що зібрався навколо, через усе це мов з ланцюга зірвалися і почали брати того вояка на глум, вистрибувати на його хвороб-насип і викидати там усілякі-різні бридкі й образливі коники — не з ницості, бо жодної ницості в них немає, а радше просто через надмір почуттів.
Тут вони скидаються на диких псів, які прорвалися на бойню, гасають там по сковзкій від крові долівці й упевнені, що тепер уже хоч якась сатисфакція їх не мине, — і власне через цю впевненість мало з глузду не сходять.