Якщо кров тече [UK]

Але ж частина мене знала: щось станеться, — і я не здивувався, коли замість тиші почув гудки. Не здивував мене й іржавий голос, що заговорив у вухо, долинаючи з телефона, котрий я поклав у кишеню мерця майже за сім років до того: «Я зараз не беру слухавку. Передзвоню пізніше, якщо це здасться доречним».

— Доброго вечора, містере Герріґен, це Крейґ. — Голос у мене на диво не тремтів, зважаючи на те, що я балакав до мерця і що мрець насправді міг мене слухати. — Один тип на ім’я Дін Вітмор убив мою улюблену вчительку та її чоловіка. Він був п’яний і збив їх на машині. Вони були хороші люди, вона допомогла мені тоді, коли допомога була потрібна, а він не отримав того, на що заслужив. Думаю, що це все.

Але то було не все. Я мав принаймні тридцять секунд на повідомлення і ще не використав їх усі. Тож я сказав і решту, сказав правду. Мій голос став ще нижчий, майже перетворився на гарчання:

— Я хотів би, щоб він помер.

***

Тепер я працюю в «Таймс Юніон», газеті для Олбані й прилеглих районів. Платня крихітна, і я, певне, міг би заробити більше, якби писав для «Баззфід» чи TMZ, але в мене є подушка безпеки — траст, і мені подобається працювати у справжній газеті, хоча більша частина журналістики зараз перейшла в онлайн. Можете назвати мене старомодним.

Я затоваришував із Френком Джефферсоном, айтіш­ником широкого профілю в цій газеті, й одного вечора за пивом у «Медісон Пор Гаус» розповів, як колись зміг зв’язатися з голосовою поштою померлого… але тільки коли дзвонив зі свого телефона, який вико­ристовував, коли померлий ще був живий. Я спитав у Френка, чи він не чув нічого схожого.

— Ні, — сказав він, — але могло буть.

— Як?

— Хтозна, але в перших комп’ютерах та мобільних було повно дивних глюків. Про деякі ходять легенди.

— І в айфонах?

— Особливо в них, — сказав він, сьорбаючи пиво. — Тому що їх квапилися здати у виробництво. Стів Джобс ніколи б цього не визнав, але народ в «Еппл» до смерті боявся, що за кілька років або й за рік «Блекбері» повністю домінуватиме на ринку. Ті перші айфони… Деякі з них блокувалися щоразу, як ти набирав букву «L». Можна було відправити електронного листа, а тоді бродити інетом, але якщо ти намагався побродити інетом, а тоді відправити листа, то телефон іноді зависав.

— У мене справді було таке раз чи два, — сказав я. — Доводилося перезапускати.

— Отож. Траплялися дуже різні приколи. А у твоєму випадку можна припустити, що запис того дядька якось застряг у софті, як іноді хрящ засяде між зубами. Можна сказати, дух у машині.