He відпускай мене
- Автор: Ишигуро Кадзуо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-295-6
- Переводчик: София Юрьевна Андрухович
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «He відпускай мене». Краткое содержание книги:
«Не відпускай мене» у перекладі Софії Андрухович — перша книжка Кадзуо Ішіґуро, видана українською мовою. Оформили видання Назар Гайдучик та Оксана Йориш, роботи яких наче стоп-кадри з намальованого кіно додали тонкій емоційній напрузі тексту ще й гри світлотіней та динамічних акцентів.
— Шкода, що вона саме на цій частині ліктя. Якби була деінде, було б не страшно.
Томмі захвилювався — Крістофер належав до тих хлопців, з яких Томмі брав тоді приклад — і запитав, що він має на увазі. Крістофер продовжував їсти, а тоді промовив із байдужістю:
— Хіба ти не знаєш? Якщо рана саме там, на лікті, ти можеш розстібнутись. Для цього вистачає лише швидко зігнути руку.
Не лише цей клаптик, а цілий лікоть може розстібнутись, як сумка. Я думав, тобі про це відомо.
Я чула, як Томмі скаржиться, що Круколиця ні про що таке його не попереджала, але Крістофер стенув плечима і сказав:
— Звичайно, бо вона думала, що тобі про це відомо. Це всім відомо.
Народ схвально забурмотів.
— Ти мусиш постійно тримати руку випростаною, — сказав хтось інший. — Згинати її дуже небезпечно.
Наступного дня я бачила, що Томмі ходить, тримаючи руку страшенно нерухомо. Він мав дуже стурбований вигляд. Всі з нього сміялись, а я злилась, але, мушу визнати, в цьому був і смішний бік. Наприкінці дня, коли ми виходили з класу мистецтва, Томмі підійшов до мене на коридорі і сказав:
— Кет, можна тебе на кілька слів?
Це відбулося тижні за два після того випадку, коли я підійшла до нього на спортивному полі, щоб нагадати про сорочку поло, тому вважалося, що ми з ним якісь особливі приятелі. Однак те, що він отак підійшов до мене і попросив про розмову наодинці, було для мене страшенно бентежним і вибивало з рівноваги. Можливо, це частково пояснює, чому я не надто йому допомогла.
— Не те щоб я надто хвилювався чи щось таке, — почав він, відвівши мене набік. — Я просто хотів перестрахуватись, оце й усе. Ми ніколи не повинні покладатись на випадок зі своїм здоров’ям. Мені потрібна допомога, Кет.
Він пояснив, що його турбує його спосіб сну. Вночі він може легко зігнути лікоть.
— Мені постійно сниться, що я б’юсь із огромом римських солдатів.
Коли я його трохи порозпитувала, стало очевидно, що до нього підходили різноманітні люди — яких не було під час ланчу — і повторювали застереження Крістофера Г. Дехто з них, здавалось, повів жарт ще далі: Томмі розповіли історію про учня, який пішов спати з порізаним, як у нього, ліктем, а прокинувся з рукою, повністю оголеною до скелета, навколо кісток тріпотіли клапті шкіри — «наче ті довгі рукавиці у „Моїй прекрасній леді“».
Томмі просив мене допомогти йому прив’язати до руки планку, щоб утримувати її нерухомою впродовж усієї ночі.
— Іншим я не довіряю, — сказав він, тримаючи товсту лінійку, якою хотів скористатись. — Вони можуть зумисне зробити так, що вночі вона не триматиметься.
Він дивився на мене з таким невинним виглядом, що я зовсім не знала, що ж йому відповісти. Частина мене страшенно хотіла розповісти, що відбувається, і, гадаю, мені було зрозуміло, що будь-який інший вчинок буде зрадою тієї довіри, яку ми вибудували з миті, коли я пригадала йому про сорочку поло. І якби я прив’язала планку до його руки, це означало б, що я — одна з основних виконавиць жарту. Мені досі соромно, що я вже тоді йому про все не розповіла. Але вам слід пам’ятати, що я була дуже юна і мала всього лише кілька секунд, щоб ухвалити рішення. А коли хтось просить тебе про щось таким благальним тоном, все змушує до відмови.
Мабуть, найважливіше — що я не хотіла його засмучувати. Тому що я бачила, що, незважаючи на тривогу з приводу ліктя, Томмі почувався зворушеним тією небайдужістю, яку, на його переконання, виявляли щодо нього інші учні. Звичайно, я знала, що рано чи пізно, але він довідається правду, але в ту мить я не могла розповісти її. Все, на що я була здатна, це запитати:
— Круколиця сказала тобі, що ти повинен таке зробити?
— Ні. Але уяви, як вона розлютилася б, якби мій лікоть зіслизнув з руки.
Я досі почуваюся через це дуже погано, але я пообіцяла перев’язати йому руку — в кімнаті 14-й за півгодини до нічного дзвінка — і дивилась йому вслід, як він віддалявся, вдячний мені і збадьорений.
Все склалося так, що мені не довелось нічого робити, оскільки Томмі дізнався правду раніше. Приблизно о восьмій вечора я спускалась головними сходами і почула вибух сміху, що здіймався сходами з першого поверху. В мене аж серце завмерло, тому що я відразу здогадалась: сміх стосується Томмі. Я зупинилась на прольоті другого поверху і перехилилась через поруччя якраз тоді, коли Томмі виходив із більярдної, голосно тупаючи ногами. Пам’ятаю, я подумала: «Принаймні він не верещить». Він і не верещав — увесь час, поки прямував до роздягальні, брав свої речі і виходив із головного корпусу. І весь час із відчинених дверей більярдної долинав сміх, а голоси кричали, наприклад, таке: