He відпускай мене
- Автор: Ишигуро Кадзуо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-295-6
- Переводчик: София Юрьевна Андрухович
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «He відпускай мене». Краткое содержание книги:
«Не відпускай мене» у перекладі Софії Андрухович — перша книжка Кадзуо Ішіґуро, видана українською мовою. Оформили видання Назар Гайдучик та Оксана Йориш, роботи яких наче стоп-кадри з намальованого кіно додали тонкій емоційній напрузі тексту ще й гри світлотіней та динамічних акцентів.
— Хлопці, пробачте, що я вас підслухала. Але ви сиділи зовсім близько, тому я нічого не могла з цим зробити. Пітере, чому б тобі не розповісти всім іншим, про що ти щойно казав Ґордонові?
Пітер Дж. мав збентежений вигляд, і я бачила, що він збирається зобразити свою скривджену і невинну міну. Але міс Люсі повторила, і цього разу набагато м’якше:
— Ну ж бо, Пітере. Будь ласка, розкажи іншим, про що ти щойно казав.
Пітер знизав плечима.
— Ми розмовляли про те, що було б, якби ми стали акторами. Яким життям ми тоді жили б.
— Так, — мовила міс Люсі, — і ти казав Ґордонові, що поїхав би до Америки, щоб отримати найбільші шанси.
Пітер Дж. знову знизав плечима і тихо пробурмотів:
— Так, міс Люсі.
Але тепер міс Люсі водила поглядом по нас усіх.
— Я знаю, що ви не мали на думці нічого поганого. Але навколо ведеться надто багато таких розмов. Я чую їх на кожному кроці, і цьому дозволено продовжуватись, а це неправильно, — я помітила, що з ринви скрапує дедалі більше крапель, що падали просто їй на плече, але вона не зважала на це. — Якщо ніхто інший не хоче з вами про це говорити, — продовжила вона, — тоді говоритиму я. Проблема, як я її бачу, в тому, що вам розповідали, не розповідаючи. Вам розповідали, але ніхто з вас так і не зрозумів насправді, і я насмілюсь заявити, що дехто цілком добре почувається в цій ситуації. Але не я. Якщо ви бажаєте мати гідні життя, то вам слід знати і знати по-справжньому. Ніхто з вас не вирушить до Америки, ніхто з вас не стане кінозіркою. І ніхто з вас не працюватиме в супермаркеті — я чула, хтось планував таке кілька днів тому. Ваші життя вже визначені наперед. Ви подорослішаєте, а потім, перш ніж постарішаєте, ще навіть до того, як досягнете середнього віку, ви почнете віддавати свої внутрішні органи. Ось для чого кожного з вас створено. Ви не такі, як актори, яких ви бачите на відео, ви навіть не такі, як я. Ви з’явились у цей світ із конкретною метою, і майбутнє кожного з вас визначене. Тож краще не кажіть більше таких речей. Невдовзі ви покинете Гейлшем, а там настане й день, коли ви почнете готуватись до першої виїмки. Вам слід це пам’ятати. Якщо бажаєте мати гідні життя, то мусите знати, ким ви є і що на вас чекає в майбутньому, на кожного з вас.
Далі вона замовкла, але я мала враження, що вона і далі говорила подумки, тому що впродовж певного часу її погляд блукав нашими обличчями — так, ніби вона далі до нас зверталась. Коли вона відвернулась знову і поглянула на спортивне поле, всі ми відчули неабияке полегшення.
— Тепер уже не так і погано, — мовила вона, хоча дощ не послаблювався. — Вийдімо назовні. Може, й сонце визирне незабаром.
Мені здається, це було все, що вона сказала. Коли кілька років тому я обговорювала це з Рут у даверському центрі, вона стверджувала, начебто міс Люсі сказала нам набагато більше: мовляв, вона пояснила, що перед виїмками ми всі спершу деякий час будемо опікунами, пояснила звичний порядок виїмок, про центри відновлення і так далі — але я цілковито певна, що цього не було. Може, вона мала такий намір, коли почала говорити. Але я припускаю, що коли вона почала і побачила перед собою розгублені, стривожені обличчя, то усвідомила, що повністю виконати замислене неможливо.
Складно сказати, який саме вплив мав вибух міс Люсі у павільйоні. Чутки розповсюдились дуже швидко, однак говорили переважно про саму міс Люсі, а не про те, що саме вона намагалась нам пояснити. Одні учні думали, що вона на якусь мить втратила витримку; другі — що її попросили з нами поговорити міс Емілі та решта вихователів; траплялись навіть учні, які, незважаючи на особисту присутність під час інциденту, думали, що міс Люсі вичитувала нас за те, що ми надто бешкетуємо на веранді. Але, як я вже сказала, про сенс виступу майже не говорилось. Якщо ця тема виринала, то люди зазвичай реагували:
— Ну і що? Нам же було про це відомо.
Однак саме в цьому й полягала суть того, що сказала міс Люсі. Як вона подала це — нам «розповідали, не розповідаючи». Кілька років тому, коли ми з Томмі знову все це прокручували і я пригадала про ідею міс Люсі «розповідати, не розповідаючи», він придумав теорію.
На думку Томмі, цілком можливо, що протягом усього нашого перебування в Гейлшемі вихователі уважно й свідомо продумали кожну мить, коли вони повідомляли нам певні факти — отже, щоразу ми були недостатньо дорослі, щоб відповідним чином зрозуміти останню отриману інформацію. Але, звісно, на певному рівні ми її таки сприймали, тож невдовзі ми вже мали в головах повну картину, хоча й не аналізували її як слід.