Обережно, тригери

Спинило з такою силою, що я відчув удар, і ледь не злетів з Калума Мак-Іннеса вниз до загибелі. Схил гори колись давно обсипався і розколовся так, що лишився чистий шар породи — гладенький і плаский, як скло. Але то було під нами. А біля нас був виступ, а на виступі диво: чахлий і покручений, високо над межею лісу, де жодні дерева не повинні рости, стояв глід — ледь більший від куща, хоч і старий. Корені дерева вросли у гірський схил, і воно впіймало нас у свої сірі обійми.

Я відпустив ногу, зліз з тіла Калума Мак-Іннеса і видерся вище на схил. Підійшовши до вузького виступу, я подивився на стрімкий обрив. Спускатися звідси було нікуди. Зовсім нікуди.

Я поглянув угору. «Є шанс, — подумав я, — повільно видертись на гору, якщо мені поталанить». І якщо не буде дощу. І не зірветься вітер. Та й чи був у мене вибір? Інакше тільки помирати.

Я почув голос:

— То що, ти залишиш мене тут помирати, карлику?

Я не відповів. Мені не було що сказати.

Його очі були розплющені. Він мовив:

— Я не можу рухати правицею, бо ти її поранив. Здається, я зламав ногу, коли падав. Я не зможу лізти з тобою.

Я сказав:

— Хтозна, долізу я чи ні.

— Долізеш. Я бачив, як ти лазиш. Коли ти врятував мене на водоспаді. Ти виліз тими камінцями, наче білка деревом.

Я не був так впевнений, як він, у власному вмінні лазити.

Він мовив:

— Присягнися мені всім, що є святим для тебе. Присягнися королем, який чекає на тебе за морем з тих часів, як ми прогнали його підданих з цієї землі. Присягнися усім, чим дорожать такі, як ти: присягнися тінями, пір’ям орлів і тишею. Присягнися, що прийдеш по мене.

— Ти знаєш, що я таке? — запитав я.

— Я нічого не знаю, — відповів він. — Окрім того, що я хочу жити.

Я задумався.

— Я присягаюся всім, що ти згадав, — сказав я йому. — Тінями, пір’ям орлів і тишею. Я присягаюся зеленими пагорбами і менгірами.[27] Присягаюся, що прийду по тебе.

— Я б тебе вбив, — сказав чоловік, що лежав біля глоду. Він сказав це з гумором, наче то був найкращий жарт, який одна людина могла розказати іншій. — Я збирався тебе вбити і забрати золото собі.

— Я знаю.

Волосся обрамляло його обличчя, неначе сірий ореол. На щоці, яку він подряпав бід час падіння, червоніла кров.

— Ти міг би принести з собою мотузки, — сказав він. — Мій мотузок залишився там, біля печери. Але тобі треба буде ще.

— Так, — відповів я. — Я повернуся з мотузками.

Я поглянув на скелю над нами, вивчаючи її, наскільки це було можливо. Іноді гострий зір може врятувати життя при підйомі на гору. Я бачив, як треба було підніматися і прикидав маршрут своєї подорожі вгору. Здавалось, там було щось схоже на виступ біля печери, з якого ми злетіли, борючись. Я мав йти туди. Точно.